Група 3 Б л/с. Викладач Гладкий О.А. Предмет "Хірургія" Лекція. Тема № 7: Загальні принципи надання першої медичної допомоги. Амбулаторна хірургія. Дата 25 жовтня 2021р.

 

 Група 3 Б л/с.  Викладач  Гладкий О.А.

 Предмет "Хірургія" Лекція.

 Тема № 7: Загальні принципи надання першої медичної допомоги.   Амбулаторна хірургія.

Дата 25 жовтня 2021р.

 

Тема№ 7. Загальні принципи надання першої медичної допомоги. Амбулаторна хірургія.

Матеріали за посиланням: https://docs.google.com/document/d/1s8iK-EDRwro6-JWjZBAzScbZUgX88TUt/edit?usp=sharing&ouid=115928220445394045857&rtpof=true&sd=true

 

Лекція

 

Перша медична допомога.

 Рівні надання допомоги — від само- та взаємодопомоги до спеціалізованої медичної допомоги на догоспітальному етапі.

Завдання першої медичної допомоги: профілактика небезпечних ускладнень, травм, термінальних станів та гострих захворювань.

Організаційні та лікувальні принципи надання першої медичної допомоги (сортування травмованих, черговість надання допомоги, її обсяг залежно від етапності та характеру).

Структура хірургічної служби поліклініки, травматологічного пункту, фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП).

 Обсяг консервативного та оперативного лікування хворих.

Організація й оснащення хірургічного кабінету.

 Порядок приймання хворих і проведення невідкладної допомоги й планових операцій.

 Порядок госпіталізації хворих для планових і екстрених операцій. Диспансеризація хірургічних хворих.

 Документація в поліклініці.

Поняття про першу медичну допомогу

Досить часто гострі хірургічні захворювання та травматичні пошкоджен­ня вимагають термінової медичної допомоги, від своєчасності та якості якої залежить доля людини. Комплекс термінових медичних заходів, які здійсню­ють при раптових захворюваннях, пошкодженнях на місці пригоди або під час транспортування хворого (потерпілого) в лікувальний заклад, називають пер­шою медичною допомогою. Залежно від умов її надання на догоспітальному етапі, вона може бути у вигляді само-, взаємодопомоги або надаватись медич­ними працівниками.

Рівні надання першої медичної допомоги

Розрізняють такі рівні надання першої медичної допомоги: а) перша медич­на некваліфікована допомога, надається не медиком (само- або взаємодопомо­га), або медичним працівником, який немає спеціальних засобів і медикаментів; б) перша медична долікарська допомога, здійснюється медичним працівником, який має спеціальну підготовку з надання невідкладної допомоги; в) перша лікарська медична допомога, надається лікарем, який має у своєму розпоряд­женні необхідні апарати, інструменти, лікарські засоби, кровозамінники тощо.

Завдання першої медичної допомоги

Основним завданням першої медичної допомоги є: 1) термінове припи­нення дії пошкоджуючого фактора - високої чи низької температури, елек­тричного струму, стиснення, удавки та ін.; 2) термінове і кваліфіковане ви­конання медичних прийомів, які попереджують розвиток біологічної смерті (закритий масаж серця, штучна вентиляція легень) або грізних смертельних ускладнень (зупинка кровотечі, накладання асептичної пов 'язки, інтубація тра­хеї, іммобілізація кінцівки та ін.); в) організація транспортування потерпіло­го або хворого в лікувальний заклад.

При наданні першої допомоги від медичного працівника вимагаються не тільки знання основних ознак пошкодження або гострого хірургічного захво­рювання, а й зібраність, активність та акуратність при виконанні різних прийомів невідкладної допомоги. При цьому: а) слід швидко оцінити стан по­терпілого і на основі короткого опитування, огляду визначити вид і тяжкість пошкодження (захворювання), вибрати найбільш оптимальний спосіб і по­слідовність проведення першої медичної допомоги; б) всі дії надаючого допо­могу, повинні бути послідовними, спрямованими, поміркованими, швидкими і виконуватися спокійно; в) першими повинні проводитися заходи, спрямовані на відновлення дихання, кровообігу (штучна вентиляція легень, зовнішній масаж серця), зупинку кровотечі (накладання джгута, притискання судини на якомусь протязі, в рані) і профілактику шоку (іммобілізація, введення знебо­люючих, реополіглюкіну, реоглюману тощо); г) засоби, які необхідні для на­дання першої медичної допомоги, слід підбирати виходячи з умов в кожному конкретному випадку (підручні засоби, стандартна апаратура, інструменти, медикаменти); д) після надання першої медичної допомоги фельдшер або аку­шерка організовує і здійснює перевезення потерпілого (хворого) в лікуваль­ний заклад, контролюючи його стан під час транспортування.

 

СЛУЖБА ШВИДКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Мета за завдання станції швидкої допомоги

З метою наближення першої медичної допомоги до населення, у нас в країні створена широка сітка служби швидкої медичної допомоги, до складу якої вхо­дять станції, лікарні швидкої допомоги, санітарна авіація та науково-дослідні інститути. Основне навантаження з надання першої медичної допомоги лягає на станції швидкої медичної допомоги (Станція), які створені в усіх містах та сільських адміністративних районах. Основним завданням Станції є:

1. Надання екстреної медичної допомоги хворим та потерпілим, стан яких загрожує їх життю або здоров' ю, на визначеній території обслуговування на догоспітальному етапі.

2. Доставка в лікувально-профілактичні заклади хворих, потерпілих, по­роділь та новонароджених, крім інфекційних хворих, які потребують екстре­ної медичної допомоги в умовах стаціонару та носилкового санітарного авто­транспорту.

3. Участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Функції спеціалізованих бригад

Для надання екстреної медичної допомоги на Станції створюють виїзні бри­гади швидкої медичної допомоги (лікарська, фельдшерська). Вони можуть бути загальнопрофільними (лікар, фельдшер і водій), спеціалізованими (реанімацій­но-хірургічна, кардіологічна, токсикологічна тощо) та перевізними (фельдшер або акушерка, водій). Основними завданнями фельдшера виїзної бригади швид­кої медичної допомоги є: 1. У штаті лікарської бригади - виконання визначених інструментальних обстежень, медичних процедур і маніпуляцій при наданні екстреної медичної допомоги хворим і потерпілим на догоспітальному етапі. 2. У штаті фельдшерських бригад - надання екстреної медичної допомоги хворим і потерпілим на догоспітальному етапі, згідно з відповідними медичними стан­дартами, та забезпечення екстреної госпіталізації осіб, стан яких потребує невідкладної стаціонарної допомоги в лікувально-профілактичних закладах, а також перевезення хворих і потерпілих, яким необхідний медичний супровід.

Станція забезпечує прибуття виїзних бригад швидкої медичної допомоги до місць викликів у 15-хвилинний термін від моменту їх надходження у містах та 30-хвилинний - у сільській місцевості. Для своєчасного надання медичної допомоги та забезпечення встановлених термінів прибуття виїзних бригад у складі Станції великих міст створюють підстанції (пун­кти) швидкої медичної допомоги. Виїзд бригад та госпіталізація хворих і потерпі­лих здійснюється спеціальним санітарним автотранспортом, який оснащений відпо­відною апаратурою, інструментарієм, пе­рев'язувальним матеріалом та медикамен­тами

 

СТРУКТУРА ХІРУРГІЧНОЇ СЛУЖБИ ПОЛІКЛІНІКИ

Лікування хворих із хірургічними захворюваннями і травмами, які не по­требують ліжкового режиму та складного хірургічного втручання здійсню­ють у хірургічних відділеннях та кабінетах поліклінік усіх рівнів, в амбулато­ріях дільничних лікарень, у травмпунктах, а також на фельдшерсько - аку­шерських пунктах. У більшості випадків ці заклади є першим етапом у розпізнаванні та лікуванні різних захворювань та травм. У хірургічних відділен­нях або кабінетах поліклініки (амбулаторії) крім прийому хворих, проводять невеликі за об'ємом операції, перев'язки, введення медикаментів, накладання гіпсових пов'язок і т. п.

Обсяг діяльності хірургічного відділення поліклініки залежать від потуж­ності поліклініки, складу приміщень, штатів, обладнання, кількості лікарських відвідувань (хворих до лікаря, лікарів до хворих на дому). За наказом Міністер­ства охорони здоров'я України на 10 000 дорослого населення передбачено 0,4 посади лікаря-хірурга у поліклініці. На кожну посаду хірурга введено дві по­сади медичної сестри та 0,5 ставки санітара. Робоче навантаження хірурга складає 9 прийнятих хворих у поліклініці і 1,25 - на дому на годину. У містах із населенням 200 000 чоловік, а у обласних центрах на кожних 10 000 жителів при одній із поліклінік створюється травматологічний пункт із цілодобовим чергуванням травматолога. У менших населених пунктах медична допомога травматологічним хворим надається травматологом або хірургом поліклініки. У поліклініках, де в штаті працює не менше 6 хірургів, організовують хірур­гічне відділення, при меншій кількості хірургів - хірургічний кабінет. Струк­тура хірургічного відділення поліклініки залежить від кількості обслуговува­ного населення. В умовах районної поліклініки до складу хірургічного відділен­ня, як правило, входить: кабінет хірурга, перев'язувальна й операційна. У кабінеті проводиться загальний огляд хворих, у перев' язувальній оглядають хворих із відкритими пошкодженнями і проводять перев' язки, операційна слу­жить для виконання чистих операцій. Гнійні операції при наявності трьох кімнат здійснюють у перев'язочній.

Згідно з існуючими нормативами, хірургічне відділення типової міської поліклініки повинно мати наступний склад приміщень (рис. 1.10.1).

У великих поліклініках, крім цього, розгортають оглядовий, травматоло­гічний кабінет із кімнатою для накладання гіпсу, кабінети уролога, онколога. У малих та середніх за величиною поліклініках повинні бути, як мінімум, кабі­нет завідуючого, хірургічний кабінет, операційна, чиста перев' язочна, гнійна перев' язочна, стерилізаційна з матеріальною, автоклавова.

 

 

Хірургічний кабінет

Під хірургічний ка­бінет відводять світлу кімнату площею 15 м. Згідно з існуючими поло­женнями, кабінет пови­нен бути обладнаний усім необхідним для прийому хворих: столом письмовим для хірурга, столом для медичної се­стри, 3 стільцями, 2 та­буретками, кушеткою з підголовником, підстав­кою для ніг, вішалкою, рукомийником, дзерка­лом, кронштейном для рушника, шафою для медичної документації (карток амбулаторних хворих, довідок, рецептів тощо). Хірурги поліклініки проводять амбулаторний прийом, обстежують хворих, виконують невеликі операції, перев'язки, проводять консультації та консервативне лікування. Із невідкладних хірургічних втручань виконують: первинну хірургічну обробку невеликих ран кінцівок і тулуба, вправлення свіжих неускладнених вивихів кісток, розкриття невеликих гнійників (панарицію, абсцесу, фурункула) та ін. У плановому порядку в поліклініці можна проводити: видалення невеликих доброякісних пухлин шкіри і підшкірно-жирової клітковини (атероми, ліпоми тощо, крім пігментованих невусів і гемангіом) та ін. Всі видалені при операц­іях патологічні тканини направляються для гістологічного дослідження, а от­риманий ексудат - для бактеріологічного і цитологічного досліджень. Крім цього, хірург поліклініки направляє на обстеження і лікування хворих у хірургічні стаціонари лікарень. При наявності гострого хірургічного захво­рювання (гострого апендициту, холециститу, проривної виразки шлунка тощо) хірург або медична сестра викликає машину швидкої допомоги, яка достав­ляє хворого в хірургічне відділення стаціонару.

Перев'язочна

Для перев'язування хворих виділяють дві перев'язочних: для "чистих" хво­рих та хворих із гнійними захворюваннями. При відсутності такої можливості організовують одну перев' язочну з виділенням інструментарію та матеріалу для роздільного перев'язування "чистих" та "гнійних" хворих. Під перев'язочну відводять світлу кімнату площею не менше 15-20 м², стіни якої викладені плит­кою, а стеля викрашена масляною фарбою. Кватирки на вікнах затягнуті мета­ левою сіткою та двома шарами марлі. Перев' язочну слід утримувати в ідеальній чистоті, регулярно прибирати і провітрювати. Для зменшення мікробного заб­руднення повітря періодично включають бактерицидну лампу. Всі меблі в пере-в' язочній мають бути простими і зручними, з гладкими поверхнями, краще вик-рашеними світлою емалевою фарбою. У перев' язочній повинен бути: стіл пере-в' язувальний (для стерильного перев' язувального матеріалу та інструментарію), стіл для перев'язування хворих (при відсутності спеціальної кімнати його вико­ристовують для накладання гіпсових пов' язок), малий пересувний інструмен­тальний столик, табуретки, бікси з підставками, набір інструментарію, матері­альна шафа. Із основних медикаментів у перев'язочній повинні бути: спирт, бен­зин, розчин фурациліну (1:5000), 0,1 % розчин хлоргекседину, 3 % розчин пероксиду водню, клеол тощо. Крім цього, повинно бути все необхідне для про­ведення наркозу та місцевого знеболювання. Для забезпечення невідкладної до­помоги, в перев' язочній слід мати спеціальний набір стерильних інструментів для трахеостомії та веносекції.

Перед початком роботи накривають стерильний стіл з інструментарієм та матеріалом, набір яких міняється залежно від характеру й об'єму роботи.

"Чисту" перев'язочну використовують для проведення перев'язок після чистих операцій та травм. У перев' язочній можна проводити: хірургічну об­робку невеликих ран; накладання швів, пов'язок; видалення врослого нігтя; вправлення нескладних вивихів; пункцію та катетеризацію сечового міхура тощо. У "гнійній" перев'язочній здійснюють лікування хворих із гнійними за­хворюваннями та ранами: розкриття панарицію, абсцесу, флегмони тощо.

Операційна

Під операційну відводять велику (не менше 18-20 м²), світлу кімнату, з гладкими стінами, викрашеними масляною фарбою або обкладеними плит­кою, забезпеченою кондиціонером і хорошою вентиляцією. Підлогу операцій­ної покривають плиткою або лінолеумом. Кватирки на вікнах повинні бути закритими металевою сіткою та двома шарами марлі. Із обладнання в опе­раційній знаходиться операційний стіл, безтіньова лампа, пересувна лампа-рефлектор, великий стіл для стерильного інструментарію, пересувний столик для інструментарію та матеріалу, столик для медикаментів, стерильні бікси з матеріалом на підставках, наркозний столик, портативний наркозний апарат, бактерицидні випромінювальні лампи, набір медикаментозних засобів (спирт, антисептичні розчини, антибіотики тощо). Для нормальної роботи операційної слід мати невелику передопераційну, в якій встановлюють рукомийники, су-хожарову шафу, ножиці для нігтів, пісочний годинник, щітки для миття рук, корнцанг у банці з трійним розчином і т. ін.

Поблизу операційної необхідно мати матеріальну кімнату для зберігання інструментарію, перев' язувального матеріалу, медикаментів і т. ін., а також стерилізаційну з сучасними сухожаровими шафами, паровими електричними автоклавами.

Планові операції проводять на початку робочого дня, до прийому хворих. Напередодні складають список операцій, де вказують їх черговість, прізвище хво­рого, хірурга, операційної сестри. Передопераційне заключення хірург записує в індивідуальну карту амбулаторного хворого, де вказує діагноз, показання до операції, вид знеболювання. Напередодні операції хворому рекомендують прий­няти душ або ванну, змінити білизну. В операційній проводять переважно планові "чисті" операції: видалення доброякісних пухлин шкіри, підшкірно-жирової клітко­вини (атероми, фіброми, ліпоми тощо); видалення сухожильних гагліїв, гігром; пункцію суглобів, слизових сумок при бурситах; екзартикуляцію та ампутацію фаланг; видалення сторонніх тіл і т. ін. Всі оперативні втручання здійснюють тільки в умовах адекватного знеболювання (місцевої інфільтративної або провідникової анестезії, в окремих випадках застосовують наркоз).

Об'єм лікувально-діагностичної роботи хірургічного відділення (кабіне­ту) залежить від потужності поліклініки, умов роботи, обладнання, укомплек­тованості кадрами, активності і кваліфікації хірургів, а також від рівня забез­печення населення стаціонарною допомогою тощо.

Травматологічний кабінет

До складу травматологічного кабінету повинні входити: кабінет лікаря, пе-рев' язочна, операційна, кімната для гіпсування. Крім перерахованих приміщень, доцільно мати ізолятор для травматологічних хворих, яких приймають у стані алкогольного сп' яніння. При неможливості виділити такі приміщення обмежу­ються кабінетом лікаря, який використовують як перев'язочну, і кімнату для накладання гіпсу. В окремих випадках травматологічний кабінет та хірургічне відділення поліклініки можуть мати спільну загальну "чисту" операційну. Якщо травматологічний кабінет функціонує цілодобово, то його доцільно розташу­вати окремо від хірургічного відділення, на першому поверсі з окремим входом із вулиці. Обладнують травматологічний кабінет відповідно до встановлених норм: стіл для приготування гіпсових бинтів; стіл для накладання гіпсових по-в' язок, покритий клейонкою; апарати для вправлення переломів; тази для приго­тування гіпсових пов' язок; сито для просіювання гіпсу; спеціальні ножиці для розтину гіпсових пов'язок; пилка; кутомір; сантиметрова стрічка; клейончасті фартухи, нарукавники; хірургічний інструментарій для перев' язок, проведення первинної обробки ран і т. ін. Травматологічний кабінет поліклініки повинен бути забезпеченим протиправцевою сироваткою, анатоксином, антибіотиками, анти­септичними хімічними засобами, гіпсом. Слід зазначити, що хворі з різними по­шкодженнями складають 40-50 % усіх хірургічних хворих.

 

. ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ

На невеликих підприємствах та в умовах сільської місцевості на відповідній території для надання медичної допомоги населенню створені фельдшерсько­-акушерські пункти. При формуванні мережі ФАПів враховують чисельність населення в конкретному поселенні, а також відстань від нього до пунктового села. Згідно з діючими нормативами, ФАПи можна організовувати в селах, що знаходяться на відстані 6 км і більше від пунктового села з населенням менше 300 чоловік, а також на відстані не менше 2 км від пунктового села з чисельністю населення 700 і більше жителів. В окремих випадках фельдшер може замінити лікаря в здоровпункті, амбулаторії, тимчасово завідувати сільською лікарською дільницею. При невеликих лікарнях фельдшер може здійснювати чергування в лікарні, приймальному відділенні.

В умовах фельдшерсько-акушерського пункту всю хірургічну роботу ви­конують в одній кімнаті. Тут поміщають стіл з інструментами, перев'язуваль­ним матеріалом і медикаментами. На перев' язувальному столі повинно бути завжди достатня кількість стерильних інструментів (10-15 пінцетів, 5-10 кро­воспинних затискачів, 2-4 пари ножиців, 2-3 скальпелі, 2-3 шпателі). В міру забруднення інструментів їх дезінфікують, миють і знову стерилізують.

У цій же кімнаті поміщають кушетку для огляду хворих, яку відгороджу­ють ширмою. У кімнаті повинно бути відро і таз для брудних пов'язок, уми­вальник для миття рук.

Обов'язки фельдшера

Основним завданням роботи фельдшера і акушерки є: здійснення лікуваль­но-профілактичної допомоги населенню, проведення амбулаторного прийому, надання допомоги хворим вдома, виконувати призначення лікарів, своєчасне надання першої медичної допомоги, діагностика хірургічних захворювань або припущення про їх наявність та направлення таких хворих у лікарню. Фельд­шер і акушерка повинні швидко та кваліфіковано надавати першу медичну до­помогу потерпілим з ушкодженнями та своєчасно організовувати транспор­тування таких хворих у лікувальний заклад. Поряд із цим, фельдшер і акушер­ка приймають участь у диспансеризації хворих на хронічні захворювання, направляють на операцію диспансерних хворих із грижами, варикозним роз­ширенням вен, захворюваннями артерій кінцівок, а також хворих із пухлина­ми різних локалізацій. Організовують огляди та консультації при планових виїздах лікарів на дільниці, а також експертизу тимчасової втрати працездат­ності. Під керівництвом лікаря, а в окремих випадках і самостійно, фельдшер і акушерка має право виконувати такі маніпуляції та операції: видалення сто­ронніх тіл із м' яких тканин, перев' язку кровоточивої судини, первинну оброб­ку і накладання шкірних швів на рану, розкриття поверхневих гнійників (підшкірного панарицію, абсцесу, тощо). Фельдшер і акушерка мають право пунктувати вени, брати з них кров для досліджень; вводити лікарські засоби підшкірно, внутрішньом' язово, внутрішньовенно; вправляти нескладні виви­хи, накладати гіпсові пов' язки; проводити місцеву анестезію за допомогою хлоретилу, змазування розчином новокаїну, лідокаїну та їх введення. Вони

повинні володіти методикою тампонади при носових, маткових кровотечах, уміти провести катетеризацію м'яким катетером сечового міхура, промити шлунок, виконати будь-яку клізму (очисну, сифонну), надати невідкладну медичну допомогу при нещасних випадках (травмі, отруєнні, утопленні, асфіксії і т. ін.); володіти прийомами реанімації, закритого масажу серця і штучного дихання. Фельдшер і акушерка під безпосереднім керівництвом лікаря можуть асистувати на операціях, переливати кров та її компоненти, проводити не­складні види наркозу (інгаляційний, внутрішньовенний). Фельдшер і акушер­ка можуть виконувати обов' язки операційної сестри, анестезистки, маніпуля-ційної сестри тощо.

Особлива відповідальність покладається на фельдшера й акушерку ФАПу з профілактики захворюваності, травматизму. Вони повинні аналізувати при­чини їх виникнення. Крім цього, фельдшер і акушерка проводять санітарно-освітню роботу. З огляду на це вони повинні володіти знаннями з основних питань хірургії, невідкладної допомоги при захворюваннях і травмах, їх ліку­вання та профілактики.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Порядок прийому хворих і проведення невідкладних і планових операцій

У хірургічних відділеннях поліклінік, амбулаторій і диспансерів здійсню­ють обстеження і лікування хворих , які не потребують госпіталізації.

Хірурги поліклініки проводять амбулаторний прийом, обстежують хво­рих, встановлюють діагноз захворювання, виконують невеликі операції, пере-в' язки, обслуговують хворих вдома, проводять консультації та консерватив­не лікування. Хворих, які потребують великих і складних оперативних втру­чань, направляють у хірургічні відділення лікарень. Із невідкладних хірургічних втручань і маніпуляцій у хірургічному кабінеті (відділенні) поліклініки вико­нують: первинну хірургічну обробку невеликих ран кінцівок і тулуба (при відсутності травмпунктів), зупинку кровотечі з поверхневих судин, вправлення свіжих неускладнених вивихів кісток, розкриття невеликих гнійників (панари­цію, абсцесу, фурункула), новокаїнові блокади, імунізацію хворих проти прав­ця та ін. У плановому порядку в поліклініці проводять: видалення невеликих доброякісних пухлин шкіри і підшкірної жирової клітковини (атероми, ліпоми тощо, крім пігментованих невусів і гемангіом); пункцію синовіальних сумок, пункцію суглобів, видалення врослого нігтя, лігатур і т. ін. Усі видалені при операціях патологічні тканини направляють для гістологічного, а отриманий ексудат - для бактеріологічного і цитологічного досліджень. Крім оператив­ного та консервативного лікування, в тому числі доліковування і реабілітації виписаних із стаціонару хворих, хірург поліклініки направляє їх на лікування й обстеження у хірургічні стаціонари лікарень. При наявності гострого хірур­гічного захворювання внутрішніх органів (гострого апендициту, холецисти­ту, проривної виразки шлунка та ін.) хірург, фельдшер або медична сестра викликає машину швидкої допомоги. В обов' язки працівників хірургічного ка­бінету поліклініки входить: експертиза тимчасової непрацездатності хворих; медичний огляд тих, хто влаштовується на роботу, навчання; проведення кон­сультацій в інших кабінетах поліклініки або вдома та ін.

Основним медичним документом у поліклініці є індивідуальна карта ам­булаторного хворого. Паспортні дані в карту записує медична сестра, дані медичного огляду - лікар або фельдшер. Ця карта є єдиною для всіх спеці­алістів поліклініки і передається в той кабінет, куди направляється хворий. У карту записують результати спеціальних методів дослідження (ЕКГ, ендос­копії, рентгенологічного, лабораторного тощо), результати консультацій, ви­писки із стаціонару, протоколи операцій і т. ін.

Крім амбулаторної карти, ведеться декілька реєстраційних журналів: розхід перев' язувального матеріалу, спирту, медикаментозних засобів тощо.

Слід зазначити, що за останні роки хірургічна діяльність у поліклінічних умовах значно активізувалась, розширився об'єм оперативних втручань. При багатьох поліклініках створені денні стаціонари, які дають змогу ефективні­ше оздоровлювати хворих із більш складними хірургічними захворюваннями і травмами в амбулаторних умовах, що зменшує економічні затрати та дозво­ляє знизити рівень післяопераційних ускладнень.

 

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНИХ ХВОРИХ

Важливою складовою діяльності фельдшера й акушерки є профілактика хірургічних захворювань та здійснення диспансеризації населення. Основною метою диспансеризації є активне виявлення, планове оздоровлення та реабілі­тація хірургічних хворих.

Диспансеризацію і реабілітацію хірургічних хворих здійснюють за допомо­гою лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних та соціально-економіч­них заходів.

Засоби диспансеризації

Головними засобами диспансеризації є: 1) огляд та обстеження хворих і здорових; 2) взяття на облік та систематичне спостереження; 3) лікування та реабілітація хворих; 4) рекомендації з працевлаштування; 5) виявлення шкідливих факторів у розвитку захворювань; 6) активна постановка пи­тань перед адміністрацією про створення нормальних умов праці і життя; 7) проведення лікувально-оздоровчих заходів із використанням санаторіїв, баз відпочинку, лікувальної фізкультури, раціонального режиму життя.

 

Групи диспансеризації хірургічних хворих

На основі всебічного обстеження виділяють три групи населення: Д-І -здорові; Д-ІІ - практично здорові (особи, у яких захворювання не загострюва­лося протягом декількох років); Д-ІІІ - хворі.

Диспансерному спостереженню підлягають хворі Д-ІІІ з такими хірургічни­ми захворюваннями: 1) грижами; 2) хронічним апендицитом; 3) ускладненою виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки (кальозні, пенетруючі виразки, пілоростеноз і т. ін.); 4) гемороєм; 5) випаданням прямої кишки; 6) облі­теруючими захворюваннями артерій; 7) варикозним розширенням вен; 8) трофіч­ними виразками; 9) хронічним тромбофлебітом; 10) хворі після великих опе­рацій на грудній, черевній порожнинах і т. ін.

Диспансерному спостереженню підлягають допризовники з хірургічними захворюваннями, з приводу яких необхідно провести оздоровлення в короткі терміни, до призову у військо.

Усі хворі з пограничними захворюваннями знаходяться на диспансерному обліку у терапевтів (хронічним холециститом, панкреатитом, захворювання­ми легень нетуберкульозної етіології та ін.).

Інваліди Великої Вітчизняної війни, особи, що потерпіли від аварії на Чорно­бильській АЕС, онкологічні хворі (включаючи осіб із передпухлинними захво­рюваннями), а також хворі на кістково-суглобовий туберкульоз, підлягають диспансерному спостереженню в спеціальних лікувально-профілактичних зак­ладах (шпиталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни, радіаційний, онкологіч­ний, туберкульозний диспансер і т. ін.), куди вони повинні направлятись для ак­тивного лікування і реабілітації. При відсутності таких спеціалізованих ліку­вально-профілактичних закладів всі хворі з хірургічною патологією знаходяться під диспансерним наглядом у хірурга амбулаторії або регіонарної поліклініки.

Відбір хворих для диспансерного спостереження проводять лікарі за ак­тивною участю фельдшера та акушерки. Періодичність оглядів хворих, які знаходяться на диспансерному обліку - один раз на шість місяців. Хворі з су­динною патологією, крім варикозного розширення вен, повинні оглядатися один раз у 2-3 місяці. Хворі з варикозним розширенням вен, одиничними поліпами товстої кишки, а також хворі, оперовані з приводу одиничних тубулярних аденом, - один раз у рік Здійснюючи плановий патронаж, фельдшер, акушерка повинні налагодити тісний контакт із хворим, уміти давати оцінку його стану здоров' я, проводити спостереження за перебігом хвороби, виконувати лікарські призначення, своєчасно направляти хворих на активне (оперативне) лікуван­ня тощо. При проведенні диспансеризації вони повинні приділяти велику ува­гу проведенню санітарно-освітньої та профілактичної роботи.

Тривалість диспансерного спостереження за хірургічними хворими зале­жить від ефективності проведення лікувально-профілактичних заходів, харак­теру перебігу та прогнозу захворювання.

Для оцінки результатів диспансеризації та стану кожного хворого запов­нюється індивідуальна карта амбулаторного хворого (форма № 25), яка по­значається літерою "Д" (диспансеризація). Крім того, на кожного диспансер­ного хворого заповнюється контрольна карта диспансерного спостереження, куди періодично (не менше 2 разів на рік) вносяться дані, на основі яких готу­ють етапний епікриз або заключення.

Показники ефективності диспансеризації

Головними показниками ефективності диспансеризації є: 1) дані про оздо­ровлення вперше виявлених хворих і тих, що знаходяться тривалий час на дис­пансерному обліку; 2) дані про перебіг захворювання (одужання, покращення, погіршення, без змін, летальність); 3) кількість випадків і днів непрацездат­ності, виходів на інвалідність. У випадку повного одужання хворий знімаєть­ся з диспансерного обліку. Слід відмітити, що своєчасна, якісна, раціональна і планомірна диспансеризація має важливе значення в лікуванні хворих: змен­шуються затрати на оздоровлення, зменшується кількість випадків тривалої непрацездатності та виходу на групу інвалідності, знижується летальність від хірургічних захворювань.

Важливе значення в роботі фельдшера й займає медична етика і деонтологія.

МЕДИЧНА ЕТИКА

Медична етика - це відображення головних принципів моралі та гуман­ного ставлення медичного працівника до хворого. Вона встановлює і регулює норми моральної поведінки не тільки з хворими, але й з їх родичами, співпраців­никами, від розуміння і підтримки яких досить часто залежить доля хворого. Під впливом тривалої хвороби часто хворі стають легко збудливими, вразли­вими, іноді висловлюють несправедливі претензії, гостріше реагують на об­ставини зовнішнього середовища і прояви своєї хвороби. У цих умовах вик­лючно важливого значення набуває вміння медичного персоналу проявляти максимум уваги, милосердя, чуйності і співчуття до хворої людини. У спілку­ванні з хворим медичний працівник повинен виявити тактовність, ввічливість, щире бажання допомогти хворому у його стражданнях і переживаннях словом і майстерністю своєї професіональної справи. Великий медик стародавньої Греції Гіппократ говорив так: "Хворого потрібно надихнути по-товариськи веселим, ввічливим словом. За необхідності суворо і твердо відхилити його вимоги, в іншому випадку оточити хворого любов'ю і розвагою". Хворий че­кає від медичного працівника (фельдшера, акушерки) теплого, ласкавого, підбадьорюючого слова. Воно може стати справжніми ліками, здатними спри­ятливо впливати на захисні сили людського організму. Необережне слово може не тільки образити хворого, але й серйозно ускладнити перебіг хворобливого процесу. Цими настановами повинен керуватись кожний медичний працівник. Загальнолюдські риси - ввічливість, тактовність, співчуття і самопожертву­вання - повинні бути притаманними не тільки високоінтелегентній людині, а і кожному медичному працівнику, якому хвора людина довіряє найдорожче -це своє здоров'я і життя. Особливістю медичної етики є те, що вона визначає специфіку професійної діяльності медичних працівників і їх особливе станови­ще у суспільстві. Споконвіків емблемою медичного працівника вважають змію - символ здоров' я і мудрості. Ця емблема точно і об' єктивно відображає суть професії медика. Поряд з нею існує не менш відомий заповіт медичного праці­вника, який залишив відомий голландський лікар-хірург і громадський діяч Ніколаас ван Тульп-Тульпіус (1599-1674) і який теж відображає суть діяль­ності медичного працівника - це запалена свічка "Allis inserviendo i pse consumor" ("Світячи іншим, згораю сам"). Історія медицини знає немало ви­падків самопожертви діячів науки, простих лікарів, студентів, які задля добра людей віддавали своє майно, здоров' я, кров і навіть життя.

 

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Медична деонтологія (deon - належне, logos - наука) - вчення про належ­не, про моральний обов 'язок і відношення медичного працівника до хворого. Деонтологія - частина медичної етики. Вона відображає моральні вимоги і визначає духовний кодекс медичного працівника у взаєминах не тільки з паці­єнтами, а й зі своїми колегами по роботі. Предметом деонтології є:

-   взаємини медичного працівника та хворого в системі охорони здоров'я;

-   місце медичного працівника у суспільстві, державі;

-   взаємини між медиками у медичному колективі;

-   взаємини медика та мікросоціального середовища (родичі, сусіди, співро­бітники хворого);

-   відношення медика до себе, його самооцінка, оцінка ним своєї діяльності.

Велике значення у розвитку деонтології відіграла книга відомого онколо­га Н.Н. Петрова "Вопросы хирургической деонтологии", яка започаткувала регламентацію професіональних взаємовідношень серед медичних працівників і систему добре продуманої, науково обгрунтованної поведінки й спеціально розроблених конкретних заходів психологічної дії на хворого. Кожний медич­ний працівник повинен знати і чітко виконувати свої обов'язки; постійно підви­щувати свій професійний рівень; навчити товариша тому, що знає сам; не цу­ратися брудної роботи. Авторитет медичного працівника забезпечується, на­самперед, знанням своєї дисципліни, високою професійною майстерністю. І хворий повинен бути впевненим, що фельдшер, акушерка не лише зможуть йому допомогти, але й постараються зробити в цьому напрямку все, що до­зволяють сучасні досягнення медицини та власний досвід. Однак довір'я хво­рих само по собі не приходить, його треба заслужити, завоювати гуманним ставленням. Справжнього медичного працівника хворі зустрічають із надією і любов' ю. Кожна людина може втратити життя, але вона ніколи не повинна втратити надію на життя. Особливо важливі знання з деонтології в хірургії. Хірургічний хворий відрізняється від усіх інших тим, що йому доведеться пе­ренести радикальне лікування, пов' язане з введенням у наркоз і травматиза­цією тканин і органів. У таких хворих часто пригнічена психіка, гнітючий настрій, відсутня віра в одужання. При цьому практично всі хворі чогось бо­яться: одні - операції, другі - знеболювання, треті - просто страждань. У цій ситуації кожне необдумане слово медичного працівника, вчинок, невчасне ви­конання призначень можуть стати причиною відмови хворого від операції, інко­ли необхідної за життєвими показаннями. А тому основне завдання хірургіч­ної деонтології - створити атмосферу довіри, стабілізувати психіку хворого, переконати його у сприятливому проходженні операції.

Якщо стан хворої людини дійсно дуже тяжкий (злоякісне захворювання), то в інтересах хворого медичний працівник повинен вміти приховувати від нього правду про істинну недугу, намагатися його морально підтримувати, навіювати віру в сприятливу динаміку захворювання. Ні в якому разі не мож­ на обговорювати з хворими вибір діагностичних процедур, характер проведе­них досліджень, тактику лікування, вибір знеболювання і т. ін. Хворому слід повідомляти тільки аргументовані рішення.

Деонтологія в роботі фельдшера.

Особливі умови роботи фельдшера, акушерки без лікаря (здоровпункт, фельдшерсько-акушерський сільський медичний пункт, бригада швидкої до­помоги та ін.) накладають на них додаткову відповідальність, в тому числі деонтологічну. Слід пам'ятати, що самостійна робота не тільки велика відпо­відальність перед суспільством, але і велика довіра суспільства, оскільки воно доручає медичному працівнику найцінніше - здоров' я й життя людини. При цьому потрібно завжди пам' ятати про чітко окреслені права й обов' язки фель­дшера, акушерки, про обмеження їх деяких технічних можливостей, маніпу­ляцій. Досить небезпечним є перебільшення прав самостійно працюючого фель­дшера, акушерки, що може покликати за собою запізнілий лікарський огляд, несвоєчасно встановлений діагноз і, нарешті, неповноцінне лікування хворо­го. Фельдшер, акушерка, працюючи на фельдшерсько-акушерському пункті, сьогодні рідко знаходяться в умовах віддаленого та ізольованого населеного пункту, як правило, вони належать до тісного і налагодженого механізму регіо-нарно-галузевої охорони здоров'я. Вони складають і передають головному лікареві району (дільниці) план роботи, здійснюють надання медичної допомо­ги хворим вдома, викликають при потребі лікаря або направляють хворих у відповідні лікувальні заклади.

Практична деонтологія в умовах фельдшерсько-акушерського пункту складається з професійних навичок й умінь створювати відповідні умови для хворих, що звертаються за допомогою. Тут важливо все: чистота приміщень, правильне розташування необхідних для роботи інструментів, завчасу підго­товлені стерильні інструменти для надання невідкладної допомоги, добре організований і деонтологічно витриманий прийом хворих. Фельдшер повинен самостійно приймати рішення, але завжди відповідно до свого теоретичного та практичного досвіду. Найменша помилка - недооцінка або переоцінка своїх можливостей - може коштувати здоров' я або життя хворого.

Особливо складна робота фельдшера швидкої медичної допомоги, де не­рідко потрібна швидка реакція. Проте завжди слід пам'ятати про велику різницю між швидкістю в роботі і поспіхом прийняття рішення, які можуть нашкодити хворому. Будь-яке необережно сказане слово, необережний рух, болючі ін'єкції, грубе перекладання хворого на ноші можуть різко погіршити його стан.

Вибравши важкий життєвий шлях медичного працівника, фельдшер, аку­шерка повинні вірно служити хворій людині, науці, віддавати всі сили для ви­рішення проблем зі здоров' ям хворої людини. Все життя медичного працівника повинно бути пронизане розумінням багатогранності, відповідальності та труд­ності своєї професії. Це буде найкращим доказом виконання правил етики і деонтології в медицині.

 

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.

 Базова:

Кіт О.М., Ковальчук О.Л.Хірургія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004.стор. 178-204

Касевич Н.М. Медсестринськаетика і деонтологія: підручник. —

 К.: Медицина, 2010. — 200 с.

Касевич Н.М., Шаповал К.І.Охоронапраці та безпекажиттєдіяльностімедичних

працівників: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 248 с.

Навчальнийпосібник з хірургії в модулях: навч. посіб. / За ред. Л.М. Ковальчука. — К.:

Медицина, 2011. — 480 с.

Роздольський І.В.Невідкладністани в хірургії: підручник. — К.: Медицина, 2009. — 144 с.

Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б.Охоронапраці в лікувально-профілактичних закладах.    Безпека життєдіяльності: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 488 с.

Хіміч С.Д.Хірургія. — К.: Здоров’я, 2004.

Хірургія (факультетська): підручник / Кол. авторів; За ред. М.П. Захараша. —

 К.: Медицина, 2006. — 656 с.

Хірургія: підручник / За ред. П.Г. Кондратенка. — К.: Медицина, 2009. — 968 с.

Хірургія: підручник / О.Ю. Усенко, Г.Б. Білоус, Г.Й. Путинцева. —

К.: Медицина, 2010. — 400 с.

Чапкий Л.П., Ткаченко Р.О. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія. —

 К.: Вища школа, 2004.

Шегедин М.Б., Шустакевич С.Ф. Медсестринство в хірургії: навч. посіб. — К.: Медицина, 2008. — 120 с.

Додаткова:

Єфіменко Н.А., Розанов В.Е. Військово-польова хірургія. — СПб: Медицина, 2003.

Ковальов А.І. Загальна хірургія. — М.: МІА, 2009.

Ковальчук Л.Я.Шпитальнахірургія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999.

Кузін М.І. Хірургічніхвороби. — М.: Медицина, 2005.

Лук’яненко Т.В., Пенделя А.А.Здоровісууглоби і судини. — Харків: Медицина, 2009.

Черенько Н.П., Ваврик Ж.М.Загальнахірургія. — К.: Здоров’я, 2000.

Шідловський В.О., Полянський І.Ю.Факультетськахірургія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2005.

 

 Інформаційні ресурси

 

 

1.              www.lvrach.ru

2.              www.surgurcaine.com.ua

3.              www.vitapol.com.ua

4.              www.idoctorus.com

5.              www.emergeney.health-ua.com

6.              www.medicinform.net

 

 

Свої роботи висилати на ел. пошту   gladkiy.aleksandr55@gmail.com 

Термін 1 доба. Доба затримки – ( мінус) 1 бал.

З повагою ваш О.А.