3А/л 19.05.22 Чума

 

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ

 

Викладач: Гладкий О.А.

Предмет "Інфектологія"

Дата   19 травня 2022р.

Тема “Чума ” Лекція № 6

Група 3-А л/с

 

Матеріали за посиланням:

 

Лекція № 6 Тема: ЧУМА.  Матеріали за посиланням

Чума (pestis) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється чумною паличкою. Проявляється гарячкою, тяжкою інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсисом.

Етіологія. Чумний мікроб (Yersinia pestis) – грамнегативна паличка овоїдної форми; легко забарвлюється аніліновими фарбами, інтенсивніше – на кінцях. Бактерія нерухома, має капсулу. Продукує дуже сильний токсин. Стійкість бактерій у довкіллі невелика: на них згубно діють висока температура, сонячне світло, висушування. Нагрівання до 60 °С вбиває їх за 1 год, кип’ятіння – протягом 1 хв. Разом з тим збудник добре переносить низькі температури: при 0 °С зберігається протягом 6 міс., –22 °С – 4 міс. Із дезінфекційних засобів найбільш згубно на нього діють розчини сулеми, карболової кислоти, хлораміну Б, хлорного вапна у звичайних концентраціях.

Епідеміологія. Хвороба є особливо небезпечною. Хоч епідемії відійшли в минуле, території природних осередків чуми не зменшуються і продовжують займати 8-9 % усієї суші. Природні осередки чуми є на всіх материках, крім Австралії. Резервуаром збудника в природі є гризуни (понад 200 видів і підвидів), найчастіше – ховрахи, бабаки, піщанки, хом’яки, щури, зайці. Із свійських тварин на чуму хворіють тільки верблюди.

Збудник передається трансмісивним, контактним, аліментарним і крапельним шляхами. Заразитись можна при укусі блохи, яка паразитувала на хворій тварині, при знятті шкірок з гризунів, забої і розробці туші хворого верблюда, вживанні в їжу інфікованого м’яса, що не пройшло достатньої термічної обробки. Рідше трапляється зараження через побутові речі, забруднені гноєм і харкотинням хворих. Трансмісивне і контактне зараження призводять до виникнення шкірної, бубонної і септичної форм чуми. Ускладнення будь-якої з них чумною пневмонією зумовлює в подальшому крапельний шлях передачі збудника. Хворий на легеневу чуму є найбільш небезпечним і може спричинити епідемічні спалахи цієї форми хвороби. Він є заразним до видужання або смерті. Людина, хвора на бубонну форму, практично безпечна; передача збудника  оточуючим можлива лише при наявності бліх. Люди дуже сприйнятливі до чуми. Найчастіше в природному осередку на небезпеку інфікування наражаються чабани, мисливці, працівники геологічних партій, споживачі верблюжого м’яса.

Патогенез. Бактерії чуми в організм людини проникають через шкіру, кон’юнктиви, дихальні шляхи або травний канал. З лімфою збудник заноситься в регіонарні лімфовузли. Під впливом бактерій та їх токсинів розвивається серозно-геморагічне запалення лімфовузлів і навколишніх тканин з утворенням пер винних

бубонів, що нагноюються. По лімфатичних капілярах збудник потрапляє у віддалені лімфовузли, утворюючи віддалені бубони, які менших розмірів і не нагноюються. Прорив бактерій у кров зумовлює розвиток сепсису з виникненням вторинних вогнищ

запалення, переважно в легенях, рідше – у кишках. Якщо зараження відбувається крапельним шляхом, то розвивається первинна легенева чума (чумна пневмонія). Інтенсивне розмноження бактерій та їх масове руйнування можуть призвести до розвитку септичного шоку. Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет. Повторні випадки чуми рідкісні.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває 3-6 діб, інколи декілька годин, у вакцинованих – до 8-10 діб. Розрізняють локалізовані форми чуми (шкірна, бубонна, шкірно-бубонна) та генералізовані (септична, легенева, кишкова). Найчастіше виникає бубонна форма (80 %). При будь-якій клінічній формі чуми початок раптовий. Виникають озноб, який змінюється жаром, сильний біль голови, запаморочення, млявість, м’язові болі, блювання. Хворі неспокійні, надмірно рухливі. Хода стає хиткою, мова – невиразною. Лице і кон’юнктиви яскраво-червоні, судини склер ін’єковані. Язик сухий,

набряклий, вкритий білим нальотом (ніби натертий крейдою). На шкірі може з’явитись розеольозна або петехіальна висипка. Незабаром порушується свідомість, виникають марення, галюцинації. Риси обличчя загострюються, вираз його страдницький, повний

жаху. Виникає гарячка постійного типу, тахікардія. Серце розширене, тони глухі, нерідко є аритмія і гіпотонія. Виражені задишка і ціаноз. Живіт здутий. Часто збільшені печінка і селезінка. Зменшується діурез, у сечі з’являються білок, еритроцити, циліндри.

 При шкірній формі чуми на місці проникнення збудника утворюється болюча червона пляма, яка перетворюється у везикулу, а потім у пустулу, оточену багровим валом з набряклої шкіри. Згодом пустула тріскає і утворюється виразка, яка вкривається темно-коричневим струпом. Вона різко болюча і повільно загоюється з утворенням рубця. Шкірна форма зустрічається рідко, частіше вона переходить у шкірно-бубонну.

Бубони найчастіше виникають у пахвинній або паховій ділянці. Першою ознакою бубонної форми є значний біль у місці, де вони утворюватимуться. Біль затруднює рухи і змушує хворого приймати сковану позу. Шкіра над бубоном спочатку не змінена, але в міру його збільшення червоніє, стає блискучою. Завжди в процес втягуються вся топографо-анатомічна група лімфовузлів та навколишні тканини (періаденіт). Утворюється щільний горбкуватий нерухомий конгломерат, який на 6-8-й день хвороби нагноюється. Шкіра над ним витончується, лосниться, стає багровою. У зв’язку з періаденітом бубон при чумі не має чітких контурів, що є важливою диференційно-діагностичною ознакою. При нагноєнні бубону з’являється нориця, яка повільно загоюється з утворенням рубця. Зворотний розвиток бубону триває 3-4 тиж. Зрідка він розсмоктується без попереднього нагноєння або склерозується.

Бубонна форма чуми може ускладнитися сепсисом, що перебігає дуже тяжко з розвитком гнійних вогнищ. У хворих спостерігаються підшкірні крововиливи, ниркові, кишкові, шлункові кровотечі, порушення серцево-судинної діяльності та пригнічення центральної нервової системи. Без своєчасного лікування смерть настає на 2-3-й день хвороби.

Дуже тяжко перебігає легенева форма чуми. Захворювання починається раптово з кількаразового ознобу, швидкого підйому температури тіла, нестерпного болю голови, багаторазового блювання. Потім приєднуються різь у грудях, серцебиття, сильна задишка,

марення. Кашель з’являється на початку захворювання або пізніше. Харкотиння спочатку рідке, пінисте, прозоре, згодом стає кривавим. Хворий гине на 3-5-й день хвороби при наростаючій легеневій недостатності, іноді впадає в кому.

Для кишкової форми характерні надзвичайно тяжка інтоксикація, кривавий пронос, ріжучий біль в епігастрії, нудота, повторне блювання, гарячка. Дефекація супроводжується тенезмами. Кишкова форма, як правило, самостійно не виникає, вона приєднується до інших форм.

Ускладнення. При чумі завжди існує загроза розвитку різних ускладнень, більшість з яких становлять безпосередню загрозу життю хворого (інфекційно-токсичний шок, набряк легень, синдром ДВЗ крові, набряк головного мозку тощо).

Лабораторна діагностика.

Застереження! Дослідження проводять тільки в спеціально  обладнаних лабораторіях, які працюють у суворому протиепідемічному режимі. Правила роботи жорстко регламентовані інструкціями Міністерства охорони здоров’я і управління карантинних інфекцій.

Правила забору і відправки матеріалу

Матеріал забирає працівник того медичного закладу, де знаходиться хворий. При шкірній формі чуми беруть вміст везикул, пустул, виділення виразок, кров, при бубонній формі – пунктат з бубона і кров, при септичній – кров, при легеневій – харкотиння (слиз з ротоглотки), кров. Забір роблять до початку антибактерійного лікування. Пробірки та інший лабораторний посуд з матеріалом загортають у тканину, просочену дезінфекційним розчином, ретельно пакують у бікси чи дерев’яні ящики і пломбують. У супровідному направленні вказують паспортні дані хворого, основні епідеміологічні дані, попередній діагноз, який матеріал направляється, дата і час забору та відправки.

Матеріал транспортують у лабораторію з дотримуванням правил безпеки.

Для підтвердження діагнозу застосовують такі методи:

-       бактеріологічний (основний). Виділяють чисту культуру збудника, яку в подальшому ідентифікують;

-       бактеріоскопічний (орієнтовний). Виявлення при мікроскопії в мазках з гною, харкотиння біполярно пофарбованих грамнегативних паличок дає підставу підозрювати чуму;

 

-       серологічний. Для експрес-діагностики використовують метод імунофлуоресценції зі специфічним антитільним діагностикумом. РПГА та інші реакції використовують для ретроспективного діагнозу і обстеження природних осередків. Розроблений високочутливий імуноферментний метод;

-       біологічний. Заражають досліджуваним матеріалом лабораторних

-тварин – мишей і гвінейських свинок.

 

Догляд і лікування хворих. Хворих на чуму обов’язково госпіталізують у спеціалізований стаціонар, куди їх перевозять на санітарному транспорті. При роботі з хворими на чуму необхідно користуватися спеціальним костюмом, який забезпечує максимальний захист усього тіла (протичумний костюмпершого типу).

Лікування слід розпочати вже на місці виявлення хворого. Раннє призначення антибіотиків (протягом першої доби від початку захворювання), як правило, рятує йому життя. Ефективність антибіотикотерапії в пізніші строки значно нижча.

З етіотропних засобів найефективніший стрептоміцин. При легеневій і септичній чумі дозу стрептоміцину збільшують до 5-6 г на добу. Крім стрептоміцину, рекомендуються антибіотики тетрациклінового ряду (окситетрациклін, доксициклін), які менш токсичні. Застереження! Вказані дози антибіотиків мають токсичний вплив на організм: найчастіше можуть спричинити глухоту (стрептоміцин) і гепатит з жовтяницею

(тетрациклін). Про появу цих ознак ускладнення антибіотикотерапії треба негайно повідомити лікаря.

Профілактичні заходи. Необхідно попередити захворювання людей у природних осередках чуми і завезення хвороби з-за кордону. Для активної імунізації застосовують живу чумну вакцину. Щеплення роблять нашкірно або підшкірно, ревакцинацію – через рік. При виникненні чуми серед населення здійснюють протиепідемічні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію епідемічного осередку.

Вони включають:

„виявлення хворих і госпіталізацію їх у спеціальні лікарні в палати-бокси зі суворим протиепідемічним режимом;                                                                                            

„виявлення та ізоляцію всіх осіб, які спілкувались із хворими (їх ізолюють на 6 діб і проводять екстрену профілактику антибіотиками – стрептоміцином по 0,5 г 2 рази на добу внутрішньом’язово або тетрацикліном по 0,5 г 3 рази на день всередину протягом 6 днів);

„проведення подвірних обходів для виявлення хворих із гарячкою та їх госпіталізація в провізорні відділення;

„встановлення територіального карантину;

„заключну дезінфекцію в осередку 5 % розчинами фен олу,хлорного вапна та з допомогою парових і пароформалінових камер, а також дезінсекцію і дератизацію на території населеного пункту та навколо нього. Персонал працює в протичумних костюмах.

У природних осередках чуми велике значення має санітарно-освітня робота.

 

Порядок відбору, пакування та транспортування матеріалу

для лабораторного дослідження на чуму

 

Узяття матеріалу з бубону (везикул, пустул, карбункула)

 

Основні етапи	Зміст
1. Підбір необхідного матеріалу та інструментарію	Стерильні ватні тампони, шприци 5 мл, голки із широким діаметром, стерильний м'ясопептонний бульйон (рН 7,2), спирт етиловий, розчин йоду, лейкопластир, дезрозчин, серветки, олівець, ємкість для транспортування матеріалу
2. Умови взяття матеріалу	Матеріал слід збирати до початку специфічного лікування (антибіотиками) стерильними інструментами в стерильний посуд.
3. Підготовка медичного персоналу	Узяття матеріалу проводять у протичумному костюмі І типу
4. Пункція бубону	Шкіру на місці проколювання обробляють спиртом, змащують йодом, знову протирають спиртом. Пальцем лівої руки бубон фіксують до м’яза кістки, адже під тиском голки бубон може зануритися всередину
5. Узяття пункт ату бубону (везикул, пустул, карбункула)	Голку із широким діаметром уводять із таким розрахунком, щоб досягти центральної частини бубону, після чого, дещо відтягнувши поршень шприца, повільно його витягують. Оскільки ексудат у чумному бубоні міститься між шарами щільної тканини, кількість його незначна і часто заповнює лише простір у голці. Після виймання голки з бубону через неї набирають у шприц 0,5 мл стерильного мясопептонного бульйону (рН 7,2), весь вміст вміщують у стерильну пробірку і закривають гумовим корком. Якщо неможливо отримати матеріал із бубону, уводять у товщу бубону 0,3 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду, а після тим самим шприцом виймають його і вміщують у стерильну пробірку. При прориві бубону матеріал забирають із периферичної щільної частини, як зазначено вище, і окремо – виділення. Обидві проби досліджують окремо
6. Завершення процедури	Пунктат переносять у стерильну пробірку, ретельно закривають притертим корком та відправляють у лабораторію

 

   За підозри на легеневу чуму мокротиння збирають у стерильні широкогорлі банки з притертими корками або кришками, що закручуються. За відсутності  мокротиння матеріал збирають ватним тампоном із ротової частини глотки.

   При всіх формах чуми беруть кров із вени в кількості 10 мл, засіваючи одразу 5 мл у 50 мл

 м'ясопептонного бульйону (рН 7,2). Решту крові використовують для зараження біопробних тварин, проведення серологічних реакцій.

 

Пакування і транспортування матеріалу в лабораторію

   Кожну пробірку, флакон або інший посуд ретельно закривають притертими корками. Зовнішні стінки ємкості з матеріалом ретельно обтирають дезрозчином. Потім пробірки і банки заклеюють лейкопластиром і кожну пробірку чи банку окремо поміщають у поліетиленовий пакет і щільно зав'язують. Пробірки вкладають у металевий пенал, край між кришкою і пеналом заклеюють лейкопластиром. Пенал загортають у целофан і поміщають у бікс або металеву скриньку. Кожну банку замотують окремо в марлю і також поміщають у бікс або металеву скриньку, які запечатують особистою печаткою лікаря і з посильним відправляють у лабораторію. До посилки додається супровідний документ, у якому вказують ПІБ та вік хворого, діагноз, дату захворювання, час відбору матеріалу, характер матеріалу, приймання антибіотиків, інше специфічне лікування, а також ПІБ, посаду медпрацівника, який збирав матеріал.

   Транспортують матеріал до лабораторії на службовому транспорті.

 

Протичумні костюми

   Протичумний костюм забезпечує захист медичного персоналу від зараження в усіх випадках підозри на карантинні та інші небезпечні інфекційні хвороби. Використовується під час обслуговування хворого в інфекційних стаціонарах, при евакуації хворого, проведенні поточної та заключної дезінфекції (дезінсекції, дератизації), під час взяття матеріалу від хворого, при розтинні та похованні трупів, здійснення подвірних обходів.

 

Застосування протичумних костюмів відповідно до режиму роботи

Застосування протичумного костюма	Нозологічна та клінічна форми хвороби
	Тип протичумного костюма
	І	ІІ	ІІІ	ІУ
1	2	3	4	5
При роботі з хворим у госпіталі, прозізорному госпіталі та ін	Легенева або септична форма чуми. До встановлення остаточного діагнозу бубонної та шкірної форми чуми, вірусної гемораг. гарячки, гострий респіраторний синдром		Бубонна, шкірна форми, під час уведення антибіотиків	Холера, гострий діарей ний синдром, гострий синдром жовтяниці. При проведенні туалету хворому одягають гумові рукавиці, а при обробці випорожнень - маску
При евакуації хворих	Чума, вірусні ГГ, гострий респіраторний синдром			Холера, гострий діарей ний синдром, гострий синдром жовтяниці
При роботі в ізоляторі	З особами, які мали контакт із хворими на легеневу чуму або вірусні ГГ			З особами, які мали контакт із хворими на бубонну, шкірну та септичну форми чуми і які отримають специфічне лікування; із хворими на холеру.
При проведенні поточної та заключної дезінфекції (дезінсекції, дератизації)	У вогнищі легеневої форми чуми та контагіозних вірусних геморагічних гарячок	У вогнищі бубонної форми чуми, холери
При аутопсії	Померлого від чуми (додатково надягають клейончастий фартух, нарукавники, другу пару рукавичок)	Померлого від холери
При відборі матеріалу для лабораторних досліджень	Чума, вірусні ГГ, гострий респіраторний синдром			Холера, гострий діарей ний синдром, гострий синдром жовтяниці ( додатково – гумові рукавиці.
При проведенні обходів по подвір’ях в осередку захворювання	Легенева форма чуми, вірусні геморагічні гарячки			Бубонна, шкірна та септична форми чуми. Персонал повинен мати додаткову пару гумових рукавичок, ватно-марлеву маску, окуляри, які надягають перед входженням у приміщення, якщо при опитуванні оточуючих виявлено підозрілого хворого. Холера – медичний халат, шапочка (хустка)

 

 Протичумний костюм надягають до входження в приміщення, де працюють із заразним матеріалом, або на територію осередку інфекції. Залежно від характеру роботи, яку треба виконати, користуються відповідним типом костюма. Костюм потрібно вдягати та знімати у суворо встановленому порядку, ретельно, щоб у ньому було зручно та безпечно працювати.

 

Послідовність надягання та знімання протичумного костюма

 

Частина костюма	Послідовність процесів
	Надягання				Знімання
	Тип костюма
	І	ІІ	ІІІ	ІУ
Комбінезон (піжама)	1	1	1	1	12
Шкарпетки	2	2	2	2	11
Чоботи (гумові або кирзові)	3	3	3	3	10
Каптур (велика косинка)	4	4	4	4	8
Протичумний халат	5	5	5	5	7
Ватно-марлева маска (респіратор)	6	6			6
Захисні окуляри	7				5
Гумові рукавички	8	7	6		9
Рушник	9	8	7		1
Додатково для автопсії:
Додаткова пара гумових рукавичок	1				4
Клейончастий фартух	2				2
Нарукавники	3				3

Примітки:  1) при застосуванні костюмів ІІІ типу замість чобіт використовують глибокі калоші, іУ типу – тапочки або туфлі зі шкіри або шкірозамінника, замість протичумного халата – хірургічний халат, замість каптура – шапочку або малу косинку; 2) тривалість роботи  в костюмі І типу не повинна перевищувати 3 год, а у спекотну пору – 2 год, необхідна перерва на 1 год

 

Дії медичного персоналу при виявленні хворого (трупа) або за підозри на зараження карантинними інфекціями, контагіозними вірусними геморагічними гарячками

 

Дії медичного працівника при виявленні хворого (підозрілого) у медичному закладі:

 

- ізолювати хворого;

- інформувати керівництво закладу;

- ужити заходів з особистого захисту, для чого надягти необхідний захисний одяг;

- застосувати засоби для поточної дезінфекції та забезпечити її проведення;

- залишатися з хворим або підозрілим щодо захворювання до прибуття евакуаційної бригади;

- надати невідкладну медичну допомогу хворому;

- уточнити дані епідеміологічного анамнезу, встановити коло осіб, які спілкувалися з хворим, та

  скласти їх список;

- разом з евакуаційною бригадою супроводжувати хворого до інфекційного стаціонару.

 

Примітка: після госпіталізації хворого медичний працівник повинен пройти санітарну обробку та здійснити дезінфекцію одягу. Вирішується питання про необхідність його ізоляції, встановлення медичного нагляду та екстреної профілактики.

 

Дії медичного працівника при виявленні хворого (підозрілого) за межами медичного закладу (вдома, у готелі або в будь-якому іншому місці):

 

- ізолювати хворого;

- викликати евакуаційну бригаду через диспетчера (чергового) станції (відділення) швидкої  

  (невідкладної) медичної допомоги та інформувати керівника свого медичного закладу;

- ужити заходів з особистого захисту;

- залишатися з хворим (підозрілим) до прибуття евакуаційної бригади;

- надати невідкладну медичну допомогу хворому;

- вжити необхідних заходів, спрямованих на запобігання винесення інфекції за межі приміщення;

- вжити поточних дезінфекційних заходів;

- уточнити дані епідеміологічного анамнезу, встановити коло осіб, які спілкувалися з хворим;

- разом з евакуаційною бригадою супроводити хворого до стаціонару.

 

Примітка: при встановленні діагнозу (за підозри) персонал швидкої (невідкладної) допомоги виконує функції евакуаційної бригади.

 

Уважно прочитайте.

Складіть опорний конспект.

Виконайте завдання.

 1. Дайте характеристику збудника чуми.

2. Як можна заразитися чумою?

3. Основні клінічні прояви локалізованих форм хвороби

4. Які клінічні прояви генералізованих форм чуми?

5. Як підтвердити діагноз чуми?

6. Особливості догляду за хворими.

7. Основні медикаментозні засоби для лікування хворих на чуму.

8. Як вберегтися від захворювання?

9. Які протиепідемічні заходи необхідно проводити в осередку?

ЛІТЕРАТУРА

Основна

Андрейчин М.А., О.Л. Івахів Медсестринство при інфекційних хворобах. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.

Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. — К.: Здоров’я, 2001.

Денисенко О.В. Інфекційні хвороби в модулях: навч. посіб. — 2-е вид. — К.: Медицина, 2010. — 168 с.

Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 248 с.

Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 488 с.

Чорновіл А.В., Грицко Р.Ю. Клінічне медсестринство в інфектології з елементами епідеміології. — К.: Здоров’я, 2002.

Чорновіл А.В., Грицко Р.Ю., Лишенюк С.А. Клінічне медсестринство в інфектології. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010.

Додаткова

Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б. — К.: Вища шк., 1995.

Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині / За ред. Андрейчина М.А. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2007.

Свої роботи висилати на ел. пошту   gladkiy.aleksandr55@gmail.com 

Термін поточна доба. Доба затримки – ( мінус) 1 бал.

З повагою ваш О.А.