3 А/с 20.05.22 Малярія. Епідемічний вошивий висипний тиф. Хвороба Брілла
ЛИСИЧАНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ
Викладач Гладкий О.А.
Предмет
"Медсестринство в інфектології"
Лекція. Тема№ 10 « Малярія. Епідемічний
вошивий висипний тиф. Хвороба Брілла»
Група 3-А с/с
Дата 20 травня 2022р.
Матеріали за посиланням:
ТЕМА № 10
Малярія (malaria) –
гостра протозойна хвороба людини, що спричинюється малярійними плазмодіями і
характеризується періодичними нападами гарячки, збільшенням печінки та
селезінки і розвитком анемії.
Етіологія. Хворобу
спричинюють 4 види малярійного плазмодія: Plasmodium vivax – збудник триденної
малярії, P. malariae – чотириденної, P. ovale – збудник малярії овале
(особливого різновиду триденної малярії), P.
falciparum – збудник тропічної малярії. Паразит проходить складний життєвий
цикл зі зміною двох хазяїнів: безстатевий (шизогонія) – в організмі людини,
статевий (спорогонія) – у самок комарів роду Anopheles.В організмі людини
розрізняють тканинну та еритроцитарну фази шизогонії.
Епідеміологія. Джерелом збудника є
хвора людина або паразитоносій. Плазмодій
передається за допомогою трансмісивного механізму.
Зараження відбувається під
час укусу лише самкою малярійного комара з роду
Anopheles. Активність комарів припадає на еплпору року: у районах з помірним і
субтропічним кліматом – це літньо-осінні місяці зі стійкою середньодобовою
температурою по над 16 °С (при нижчій тем
пературі спорогонія не відбувається), у тропічній зоні
– майже цілорічно. Зараження
малярією в епідемічний сезон можливе тільки від нових поколінь
комарів, бо нащадкам збудник не передається.
Зрідка трапляється зараження при переливанні
інфікованої донорської крові (так частіше передається P. malariae), оперативних
втручаннях, при використанні недостатньо простерилізованого інструментарію. Наркомани
можуть інфікуватись при застосуванні нестерильних шприців. Можливе
внутрішньоутробне зараження плода.
Сприйнятливість висока. Хворіють частіше діти.
Патогенез.
Залежно від способу зараження, малярія перебігає у вигляді спорозоїтної чи
шизонтної інфекції. Тканинна шизогонія відбувається в печінкових клітинах,
тривалість її відповідає інкубаційному періоду. Спорозоїти плазмодіїв vivax та
ovale за фенотипом неоднорідні і здатні розвиватися як незабаром після
проникнення в організм, так і після тривалого (6-14 міс.) неактивногостану.
Еритроцитарна шизогонія у P. malariae триває 72 год, у решти видів малярійного
плазмодія – 48 год. У цей період виникають напади гарячки, що пов’язані з
масовим руйнуванням уражених еритроцитів, виходом у кров паразитів і продуктів
їх метаболізму. Вони спричинюють подразнення терморегуляторного центру,
підвищення проникності судин, розлади мікроциркуляції, водно-лектролітного
балансу, ураження вегетативної нервової системи. Внаслідок безперервного
руйнування еритроцитів, токсичного пригнічення кісткового мозку розвиваються
гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, а посилене розмноження
ретикулярних і лімфоїдних клітин у печінці та селезінці зумовлює збільшення цих
органів до великих розмірів.
Утворення паразитарних тромбів у капілярах головного
мозку, його набряк і некротичні зміни можуть спричинити виникнення малярійної
коми.
Імунітет
при малярії нестерильний, після одужання – нестійкий, короткочасний.
Перехресного імунітету до різних видів малярії немає.
Клінічні прояви. Інкубаційний період
триває 1-3 тиж., при чотириденній малярії – до 6 тиж. У випадках неактивного
стану спорозоїтів у печінці при триденній малярії цей період може затягуватись
до 6-14 міс. На тлі хіміопрофілактики тривалість періоду
інкубації подовжується.
Захворювання проявляється тріадою синдромів: типовими
нападами пропасниці з чіткою періодичністю, збільшенням печінки та селезінки,
розвитком анемії.
Протягом 2-3 днів можуть відзначатись продромальні
явища у вигляді загальної слабості, розбитості, погіршання сну та апетиту, болю
голови, болю в суглобах, м’язах. Напади лихоманки починаються з трясучого
ознобу, що триває 1,5-2 год. Стан хворого швидко погіршується – його сильно
морозить, усього аж підкидає на ліжку, він ніяк не може зігрітись навіть під
кількома ковдрами.
Обличчя гіперемійоване або, частіше, дуже бліде з
жовтизною, шкіра робиться “гусячою”, кінчик носа, губи і пальці – синюшними.
З’являються задишка, нерідко біль у попереку. Далі температура тіла швидко
досягає 40-41 °. Відзначаються симптоми ураження центральної нервової системи,
блювання, тахікардія, зниження
артеріального тиску, можливий колапс. Нерідко
з’являються кропивниця, герпетичні висипання на губах. При тропічній малярії
часто виникає біль у животі, пронос. Під кінець нападу хворий сильно пітніє,
різко знижується температура тіла, іноді до субнормальної; явища інтоксикації
зменшуються і він, як правило, засинає.
Між нападами лихоманки хворого турбує тільки загальна
слабість, працездатність збережена.
Уже після 2-3-го нападу збільшуються печінка і
селезінка. стання болюча, щільнувата, іноді дуже великих розмірів. Шкіраі
склери більше жовтіють.
Зміни в загальному аналізі крові: анемія зі збільшеним
вмістом ретикулоцитів, лейкопенія, відносний лімфоцитоз, тромбоцитопенія, збільшена
ШОЕ, у біохімічному аналізі крові: гіпербілірубінемія за рахунок непрямої
фракції.
Без лікування буває 10-12 нападів, при чотириденній
малярії – більше. Нерідко після їх припинення через певний час виникають
рецидиви – ранні (у найближчі 2 міс.) та пізні. Останні пов’язані з виходом
паразитів з печінки й притаманні вівакс- і овале-малярії.
При одноразовому зараженні без лікування хвороба
триває 2-3 роки, але в деяких хворих з чотириденною малярією – дуже довго.
Тропічна малярія перебігає найтяжче – до 98 % усієї
смертності від малярії припадає на цю форму.
Ускладнення. Зустрічаються
здебільшого при тропічній малярії, надзвичайно тяжко перебігають і часто
призводять до смерті хворого. Можуть виникати інфекційно-токсичний шок,
малярійна кома, гостра ниркова недостатність, гемоглобінурійна
гарячка, набряк легень, розрив селезінки.
Лабораторна
діагностика. Діагноз підтверджують такими методами:
* паразитоскопічним (основний метод). Полягає в
дослідженні мазків і товстої краплі периферичної крові, взятої як під час
гарячки, так і в період апірексії. У приготованих препаратах можна побачити
малярійні плазмодії на різних стадіях розвитку –найчастіше у вигляді кілець, шизонтів,
морул і гамет. Однак уточнити вид малярії на основі дослідження товстої краплі
неможливо, бо в ній не видно еритроцитів. Щоб знати форму та розміри
еритроцитів, взаємовідносини паразитів з еритроцитами, досліджують тонкі мазки
крові;
* серологічним. Найчастіше використовується реакція
непрямої імунофлуоресценції. Вона стає позитивною з 2-3-го тижня хвороби;
діагностичний титр 1:20-1:40 і вище. Антитіла зберігаються декілька років після
одужання. У діагностичну практику
входить імуноферментний метод.
Догляд і лікування хворих.
Хворі та паразитоносії лікуються в умовах стаціонару, у палатах, що недоступні
для комарів. При наявності останніх необхідно їх негайно знищити.
При підозрі на малярію, у зв’язку із загрозою розвитку
малярійної коми і швидким її прогресуванням, хворому необхідно негайно дати
першу дозу протималярійного препарату і госпіталізувати. При злоякісному
перебігу малярії хворих одразу госпіталізують у спеціалізовані відділення чи
палати інтенсивної терапії, де вони перебувають під постійним медичним
наглядом.
Важливе місце в комплексі терапевтичних заходів
відіграє догляд за хворим. На початку нападу лихоманки (коли починається
сильний озноб) хворого необхідно добре вкрити, при потінні – замінити вогку
білизну.
Застереження! На висоті лихоманки
свідомість хворого часто потьмарена, спостерігається блювання, тому треба
запобігати можливій аспірації блювотиння.
Оскільки напади малярії пов’язані з еритроцитарною
шизогонією, лікування проводять за допомогою гематошизотропних препаратів – хініну,
акрихіну, бігумалю, хлоридину, делагілу. При малярійній комі лікування
починають із внутрішньом’язового або внутрішньовенного (у 250 мл фізіологічного
розчину хлориду натрію чи 5 % розчину глюкози) дуже повільного введення 10 мл 5
% розчину делагіла (на добу до 30 мл), потім переходять на пероральне приймання
препарату. При хлорохінорезистентн
ій (делагілорезистентній) малярії внутрішньовенно дуже
повільно вводять 4 мл 25 % розчину хініна в 250 мл вказаних розчинів.
Максимальна добова доза препарату 2 г. При необхідності проводять масивну
дезінтоксикаційну терапію із застосуванням
гормонів і протишокових засобів.
Пізні рецидиви малярії зумовлені розвитком тканинних
шизонтів. Проти них ефективні примахін або хіноцид, які дають 14 днів поспіль.
Перший препарат призначають одночасно з делагілом, другий – після його відміни.
Комбінація гемато- і гістошизо
Тропних препаратів забезпечує радикальне лікування
малярії. Якщо при повторному дослідженні в крові продовжують виявлятися
шизонти, повторюють курс гематошизотропних препаратів, бажано із заміною їх у
такій черзі: хінін 5-7 днів; хлоридин (дараприм, дарахлор, тиндурин) 3 дні;
мефлохін (фансидар) одноразово.
Гаметоцидні препарати необхідно обов’язково
застосовувати для санації всіх виявлених паразитоносіїв. Гаметоцидну дію мають
хіноцид і примахін. Профілактичне лікування
призначається незалежно від того, хворіла особа на малярію чи ні. Ліки
приймаються під суворим наглядом у кабінеті, кожний прийом засвідчується
підписом особи, яка здійснювала нагляд. Ті, хто перехворів на малярію протягом
останніх двох
років, навесні одержують протирецидивне лікування.
Обидва курси проводять примахіном по 0,009 г тричі на день протягом 2 тиж.
З диспансерного обліку можна зняти після завершення
визначеного терміну спостереження за умови клінічного одужання і відсутності
паразитів у крові.
Профілактичні заходи. Малярія віднесена
до хвороб, при яких передбачено санітарну охорону території держави та
обов’язкову реєстрацію.
На територіях із середньою і високою ймовірністю
поширення малярії у випадку виявлення хворого або паразитоносія проводять
паразитоскопічне обстеження членів його сім’ї та найближчих сусідів, а при
виявленні повторного місцевого випадку в сільській місцевості – подвірні обходи
і лабораторне дослідження осіб, підозрілих щодо малярії.
Контингенти хворих, які підлягають обов’язковому
обстеженню на малярію
•з гарячкою протягом 5 днів і довше
•з гарячкою будь-якої тривалості, які хворіли на
малярію протягом останніх двох років
•з гарячкою, котрі повернулися з тропіків, протягом 2
років після повернення, незалежно від первинного діагнозу
•при наявності гепатоспленомегалії, анемії невідомої
етіології
•при підвищенні температури тіла в найближчі 3 міс.
Після переливання крові
•у сільській місцевості з дуже високою ймовірністю
поширення малярії в сезон передачі при будь-якому захворюванні з гарячковою
реакцією в день звертання. Важливого значення надають боротьбі з переносником:
осушують болота, очищують водойми, обробляють місця виплоду комарів
ларвіцидними та імагоцидними препаратами, використовують біологічні методи. З
метою захисту людей від укусів комарів застосовують репеленти, накомарники,
сітки на вікнах, запони на дверях.
Деяке значення має зоопрофілактика – розміщення тонкошерстної
худоби між населеним пунктом і водоймою чи заболоченою місцевістю.
Рекомендується інсектицидна обробка транспортних
засобів, що прибули з ендемічного осередку малярії.
Суттєве значення має хіміопрофілактика: особам, які
їдуть в ендемічну зону, призначають делагіл (0,5 г) або хлоридин (0,025 г) 1
раз на тиждень, починаючи за тиждень до прибуття, протягом усього періоду
ризику зараження та ще 6-8 тиж. після виїзду з неблагополучної місцевості. В
осередках тропічної малярії індивідуальну
хіміопрофілактику здійснюють мефлохіном по 0,25 г 1
разна тиждень.
Нині розробляють різного типу вакцини, однак вони,
очевидно, лише будуть доповнювати існуючі протималярійні заходи.
ВЗЯТТЯ КРОВІ НА МАЗОК І
ТОВСТУ КРАПЛЮ КРОВІ ДЛЯ ПАРАЗИТОСКОПІЇ
1.Підбір необхідногоматеріалу таінструментарію
Стерильні скарифікатори, предметні
скельця, скельця зі шліфованими краями, спирт етиловий 70%, ефір,
стерильна гігроскопічна вата
2. Підготовка хворого
Шкіру в місці нігтьової фаланги ІІІ або ІV
пальця обробляють спиртом, а потім ефіром для швидкого висушування
3. Отримання крові
Стерильним скарифікатором проколюють
шкіру нігтьової фаланги перпендикулярно
дактилоскопічним лініям пальця. Проколювати краще
не посередині подушечки фаланги, а трохи збоку. Першу краплю крові
збирають стерильною ватою, до другої краплі, не торкаючись
шкіри пальця, прикладають знежирене предметне скельця так, щоб крапля
розташувалася на відстані 1,5-2 см від вузького краю предметного скельця.
Потім скельце перевертають краплею догори і виготовляють мазок
4. Виготовлення мазка крові
Предметне скельце, на якому міститься
крапля крові, кладуть на горизонтальну поверхню, фіксуючи його лівою
рукою, а правою пересувають до краплі із протилежного кінця предметного
скельця. Предметне скельце зі шліфованими краями та обламаними кутами
і під кутом 45* торкаються краплі крові. Після того як кров розтеклася
в гострому куті між краєм скельця зі шліфованими краями та предметним
скельцем, швидким рухом проводять шліфовальним скельцем по
предметному скельцю у зворотному напрямку та отримують мазок крові.
Готувати мазок потрібно швидко, щоб кров не встигла згорнутися. Мазок має
бути тонким, розміщуватися в середній частині предметного скельця, не
торкаючись бічних країв і не доходячи до кінця скельця (уражені
еритроцити, як правило, містяться в кінці та по краях мазка
5. Виготовлення великої (товстої) краплі крові
Палець хворого повертають проколом донизу і
до виступної краплі крові торкаються предметним скельцем. На скельце
беруть 2-3 краплі крові на великій відстані одна від одної, після чого
голкою або кутом іншого предметного скельця кров обережно розмащують,
щоб отримати коло діаметром 1 см. Шар крові не повинен бути
дуже товстим, інакше він при висиханні перетворюється на кірочку і
легко відокремлюється від предметного скельця. Готовий препарат висушують
у горизонтальному положенні. Можна прискорити висихання препарату,
якщо помістити його в термостат за температури 30-35*С.
Ефективнішим є нанесення товстої краплі крові
на вологий товстий мазок крові. У цьому разі крапля крові самостійно
розтікається у вигляді правильного круга та щільніше утримується на
предметному скельці, ніж крапля, нанесена на чисте скельце.
Висипний тиф (typhus
exanthematicus) – гостра інфекційна хвороба людини, яка спричинюється рикетсією
Провацека і характеризується ураженням судинної та нервової систем,
явищамиінтоксикації, висипаннями. Хвороба Брілла є рецидивом висипного тифу
після тривалого прихованого періоду.
Етіологія. Збудник
висипного тифу – рикетсія Провацека (Rickettsia prowazeki). Вона займає проміжне
положення між бактеріями і вірусами: має подібну до мікробів будову, проте, як віруси,
паразитує лише внутрішньоклітинно. Рикетсії Провацека грамнегативні, овальної
форми, нерухомі, розмножуються поперечним поділом. Вони стійкі до низьких
температур і висушування, чутливі до нагрівання і дезінфекційних засобів.
Епідеміологія. Джерелом збудника є хворі на
висипний тиф і хворобу Брілла. Хвора людина заразна протягом останніх 2 днів інкубаційного
періоду, весь гарячковий період і 2- 3 дні після нормалізації температури тіла.
Механізм передачі збудника – трансмісивний. Основним переносником рикетсій
Провацека є одежна воша, зрідка – головна. Вони стають заразними через 5-6 діб
після смоктання кровіхворого і залишаються такими до 30 діб, аж до загибелі.
Рикетсії проникають в епітелій травного каналу воші, де розмножуються і
виділяються в просвіт кишок. Коли заражена воша кусає здорову людину, то
рикетсії разом з фекаліями потрапляють на шкіру. Укус воші супроводжується
сверблячкою, і людина мимоволі втирає заразний матеріал у ранку від укусу чи
інші мікротравми. Так відбувається зараження людини. Рикетсії можуть проникати
в її організм і через слизову оболонку, наприклад кон’юнктиву.
Сприйнятливість до висипного тифу висока. Особливостями хвороби Брілла є
спорадичність захворювань при відсутності вошивості та джерела збудника.
Хворіють особи похилого і старечого віку, які в минулому (багато років тому)
перенесли висипний тиф. Захворювання реєструється переважно у великих містах,
сезонності немає.
Патогенез. Проникнувши в організм людини,
рикетсії інтенсивно розмножуються в ендотелії судин, здебільшого капілярів. Виникають
множинні дрібні вогнища запалення, які спричинюють
появу висипань на шкірі. Значні зміни відбуваються в судинах головного
мозку, що призводить до розвитку серозного менінгіту та енцефаліту. Уражаються
також периферичні нерви і ганглії. З появою антитіл до рикетсій поступово
настає одужання.
Імунітет стійкий. В осіб з імунодефіцитом рикетсії можуть залишатись
довічно і після багаторічного латентного періоду спричинити повернення тифу –
хворобу Брілла.
Клінічні
прояви. Інкубаційний період може тривати від 6 до 25 діб, здебільшого 10-12
діб. До основних симптомів хвороби належать гарячка і висипка. Типовим є
гострий початок з підвищення температури тіла, яка досягає через 1-3 доби 39-40
°С. На 3-4-й день хвороби може спостерігатися короткочасне значне зниження
температури . Гарячковий період у середньому
триває 12-16 днів. Одужання настає повільно. У перші дні
хвороби характерні скарги на різкий біль голови, розбитість, безсоння,
наростання загальної слабості. Хворий говіркий, збуджений. У тяжких випадках
може потьмарюватись свідомість, виникати марення зі слуховими і зоровими
галюцинаціями. При тяжкому перебігу висипного тифу можуть з’являтись менінгеальні симптоми
(ригідність м’язів потилиці, симптом Керніга), енцефалітні та бульбарні явища
(утруднене ковтання, бідність міміки і мови, тремор рук, порушення ритму дихання).
З 6-8-го дня може розвинутись тифозний стан.
Висипний тиф у хворих похилого і
старечого віку перебігає тяжче, ніж у молодих. Особливо тяжко перебігає хвороба
в осіб з вадами серця, атеросклерозом, гіпертонічною хворобою. З 12-14-го дня
температура тіла знижується, однак хворі в перші дні після цього знаходяться у
стані своєрідного оглушення: багато сплять, відмовляються від їди, неохоче
розмовляють з оточуючими, скаржаться на загальну слабість, біль у ногах. Згодом
ці явища зменшуються, з’являється апетит і сили хворого поступово
відновлюються, настає одужання.
Ускладнення виникають
здебільшого при тяжкому перебігу хвороби в осіб похилого віку. Можливі гостра
серцева чи судинна недостатність, внаслідок ураження судин часом розвиваються пролежні,
гангрена. Активізація вторинної мікрофлори може призвести
до пневмонії, отиту, паротиту, тромбофлебіту, флегмони.
Догляд і лікування хворих. Хворого з
підозрою на висипний тиф обов’язково госпіталізують в інфекційне відділення. Призначають
антибіотики (тетрациклін, левоміцетин), дезінтоксикаційні засоби
(глюкозо-сольові розчини, реополіглюкін), вітаміни, при збудженні –
заспокійливі середники (аміназин, фенобарбітал, оксибутират натрію). Для
підвищення тонусу серцево-
судинної системи застосовують кордіамін, ефедрину гідрохлорид. При розвитку
колапсу призначають внутрішньовенне введення реополіглюкіну, глюкокортикоїдів,
вазопресорних середників (мезатон, норадреналін), серцевих глікозидів
(строфантин, корглюкон) на фізіологічному розчині натрію хлориду. При тяжкому перебігу
хвороби застосовують глюкокортикоїди.
Важливе місце в
комплексному лікуванні хворих займає догляд і харчування. Призначають дієту №
2. Хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму до 5-6-го дня нормальної
температури тіла. За ним необхідний постійний нагляд, бо в будь-який час,
особливо вночі, може виникнути сильне збудження чи делірій (марення,
галюцинації), колапс. Якщо у хворого розвивається психоз, встановлюють
індивідуальний пост. Для профілактики пневмонії хворого необхідно регулярно
повертати в ліжку, робити дихальну гімнастику.
Профілактичні заходи. Важливе
значення в запобіганні захворювання мають виявлення і ліквідація вошивості
серед населення, проведення дезінсекції та санітарна обробка в епідемічному осередку.
Хворих з гарячкою необхідно щоденно спостерігати, вимірювати температуру
тіла, оглядати на педикульоз. Не пізніше 5-го дня від початку хвороби вони
мають бути проконсультовані лікарем КІЗу. Про кожен випадок підозри на висипний
тиф чи хворобу Брілла сповіщають санепідемстанцію з поданням до неї термінового
повідомлення
.
За контактними особами спостерігають протягом 25 днів з щоденною
термометрією та обов’язковим оглядом на педикульоз. При виявленні вошей або при
наявності в осередку осіб, які перенесли протягом останніх 3 міс. будь-які
гарячкові захворювання, проводять серологічне обстеження (РЗК, РНГА з
рикетсіями Провацека). Якщо в контактних осіб підвищилась температура тіла, їх
госпіталізують.
Специфічні
щеплення роблять за епідпоказаннями. Висипнотифозну вакцину вводять одноразово.
Уважно
прочитайте.
Складіть опорний конспект.
Дайте відповіді
на питання.
1. Дайте характеристику збудника висипного тифу.
2. Як можна заразитися висипним тифом?
3. Основні клінічні прояви хвороби.
4. Особливості висипки при висипному тифі.
5. Що таке хвороба Брілла та які її прояви?
6. Як підтвердити діагноз висипного тифу?
7. Особливості догляду за хворими.
9. Які медикаментозні засоби використовують у лікуванні хворих?
10. Які протиепідемічні заходи необхідно провести в осередку висипного
тифу?
11. Як запобігти виникненню висипного тифу?
1. Назвіть види збудника малярії.
2. Як можна заразитися малярією?
3. Що таке тканинна та еритроцитарна шизогонія?
4. Назвіть основні клінічні прояви малярії.
5. Які ускладнення можуть виникнути у хворого на малярію?
6. Як підтвердити діагноз?
7. Як приготувати мазок крові і товсту краплю для дослідження?
8. Особливості догляду медичної сестри за хворим.
9. Принципи лікування хворих на малярію.
10. Диспансеризація осіб, які прибули з ендемічних щодо малярії регіонів.
11. Як здійснюється хіміопрофілактика малярії.
12. Кого треба обстежувати на малярію?
Виконане завдання направити на електронну адресу
Виникнуть питання – пишіть, телефонуйте.
Термін виконання – швидше – краще.
Рекомендована література
Основна:
1. Андрейчин М.А., Івахів О.Л. Медсестринство при інфекційних хворобах:
Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига,2002.
2. Клінічне медсестринство при інфекційних хворобах: Навч.
Посібник/В.С.Тарасюк, Н.В. Титаренко, І.В.Паламар та ін.; За ред. Проф.
В.С.Тарасюка. – К.: Медицина,2006. – 176с.
3. Шегедин М.Б. Медсестринство при інфекційних хворобах (атлас)/ М.Б. Шегедин,
В.В. Кравцов, С.В. Барчук. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження»,2005. –
64с.
4. Денисенко О.В.Інфекційні хвороби в модулях: навч. посібник. – К.:
Медицина, 2009. -168с.
5. Чорновіл А.В., Грицко Р.Ю., Лишенюк С.А. Клінічне медсестринство в
інфектології. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010.
6. Н.М. Касевич. Практикум із сестринської справи. – К.: Здоров’я, 2005.
7. Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б.- К.; Вища
шк., 1995.
8. Чорновіл А.В., Грицько Р.Ю. Клінічне медсестринство в інфектології з
елементами епідеміології.- К.; Здоров’я, 2002
Додаткова:
1. А.В.Чорновіл, Р.Ю.Грицько.Клінічне медсестринство з основами
епідеміології.–К.:Здоров’я,2002.
2. Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності
медичних працівників: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 248 с.
3. Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона праці в
лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник. — К.:
Медицина, 2010. — 488 с.
4. Васильев В.С. и др. Практика инфекциониста.
Мн.:Выш.шк.,1993.
5. Довідник фельдшера. /Кол. авторів; За ред. М.А.Андрейчина: В 2-х кн. –
К.:Здоров”я, 1997.
6. Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б. — К.: Вища шк., 1995.
7. Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині / За ред.
Андрейчина М.А. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2007.
8. Посібник з діагностики, терапії та профілактики інфекційних хвороб в умовах
поліклініки / За Ред. Андрейчин М.А. – К.; Здоров’я, 1994
9. Андрейчин М.А.,
Копча В.С. Епідеміологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000
10. Журнал «Інфекційні хвороби», - Київ
11. Газета «Здоров’я України»,
- Київ
Інформаційні ресурси
search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link
zakon.rada.gov.ua/
oda.ck.ua/?lng=ukr&article
cseswt.od.ua/ua/portal/dn_2011091
univ.uzhgorod.ua/departaments/fp
president.gov.ua/documents/1482
https://tdmuv.com/books/meds_andr.pdf Андрейчин М/с при інфекційних хворобах.
http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1839433
А.В.
Чорновіл, Р.Ю. Грицко Інфекційні хвороби.
https://www.kodges.ru/medik/naukmed/205819-nfekcyn-hvorobi.html
https://www.twirpx.com/file/2257809/ А.В. Чорновіл, Р.Ю. Грицко Інфекційні хвороби.
http://www.monada.lviv.ua/old/instructional/002/001/001.pdf Самостійна робота
http://krutikova.ucoz.ru/load/22-1-0-199 Алгоритми практичних навичок
Комментарии
Отправить комментарий