3Б/л 20.05.22 Лептоспіроз. Бруцельоз.
ЛИСИЧАНСЬКИЙ
МЕДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ
Викладач: Гладкий О.А.
Предмет; Інфектологія.
Лекція № 5 Тема “ Лептоспіроз.
Бруцельоз.”
Група 3-Б л/с
Дата 20 травня 2022р.
Матеріали за посиланням:
Лекція № 5 Тема: Лептоспіроз. Бруцельоз.
Лептоспіроз
(leptospirosis) – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що спричинюється
патогенними лептоспірами та супроводжується гарячкою, болями в м’язах,
геморагічним синдромом, ураженням нирок і печінки.
Особливості етіології та
епідеміології лептоспірозу.
Етіологія.
Збудник – патогенні лептоспіри, яких відомо понад 200 сероварів. Найбільше
епідеміологічне значення мають: L. icterohaemorrhagiae, L. grippotyphosa, L.
canicola, L. pomona. Мікроби здатні тривалий час зберігати життєздатність у
водоймах і вологому ґрунті, стійкі до дії низької температури та заморожування.
На продуктах харчування виживають декілька діб. При діїкислот, високої
температури, дезінфекційних засобів, ультрафіолетового опромінення швидко
гинуть. Лептоспіри виділяють ендотоксини.
Епідеміологія. Природноосередкове
захворювання. Джерелом збудника є щури, миші, велика рогата худоба, свині,
собаки. Вони забруднюють довкілля, виділяючи лептоспіри з сечею. Хвора людина
не становить епідемічної небезпеки для оточуючих. Збудник передається аліментарним
або рановим шляхом. Людина може заразитися під час купання у водоймі, на
риболовлі, полюванні, косовиці, при догляді за тваринами, вживанні забруднених
продуктів і води. Лептоспіри проникають в організм через ушкоджену шкіру і
слизові оболонки. Найчастіше хворіють жителі села, а також працівники
м’ясокомбінатів, дератизатори, мисливці, рибалки. Лептоспіроз належить до
природно-осередкових інфекційних хвороб. Найвища захворюваність реєструється у
серпні-вересні.
Патогенез. Проникнувши в організм, лептоспіри з кров’ю і лімфою
потрапляють у різні органи і тканини, де активно розмножуються. Згодом
лептоспіри знову з’являються у крові, спричинюючи інтоксикацію з гарячкою,
ураження кровоносних судин (капілярів) із крововиливами в шкіру, слизові оболонки,
внутрішні органи. Можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку. Ушкодження нирок
призводить до гострої ниркової недостатності, а ураження печінки – до гострої
печінкової недостатності та жовтяниці, часто уражуються мозкові оболонки.
Після перенесеної хвороби залишається стійкий
типоспецифічний імунітет.
Клінічні ознаки: Інкубаційний
період триває 4-14 діб. Розрізняють безжовтяничну і жовтяничну форми
лептоспірозу.
Початок хвороби здебільшого
раптовий (хворі можуть вказати навіть годину доби). З’являється інтенсивний
озноб, температура тіла підвищується до 39-40 °С і вище, виникають сильний біль
голови, запаморочення, нудота, повторне блювання, загальна слабість, безсоння.
Можливе порушення свідомості, марення. Дуже характерні болі в м’язах, особливо
литкових, а також у м’язах спини, шиї, стегон. Вони часто нестерпні, турбують у
спокої і посилюються при рухах і дотику. Біль у ділянці живота може симулювати
гостре хірургічне захворювання. У частини хворих з’являється біль у суглобах. Лице
хворого червоне, одутле. Очі нагадують кролячі через виражене розширення судин
склер, червоні кон’юнктиви. Часто виникають герпетичні висипання на губах.
Шкіра на дотик волога, періодично вкрита рясним потом. З перших днів на тулубі і кінцівках
може з’явитися дрібна, рідше – плямиста або уртикарна висипка. При тяжкому
перебігу виникають крововиливи в шкіру, кон’юнктиву, місця ін’єкцій, носові,
легеневі, маткові, кишкові кровотечі. У перші дні тахікардія, пізніше –
брадикардія, знижений артеріальний тиск, ослаблені тони серця, систолічний шум
на верхівці, аритмія. Зміни в загальному аналізі крові: нейтрофільний
лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ, зменшення
вмісту еритроцитів, гемоглобіну. Хвороба нерідко перебігає з жовтяницею.
Інтенсивність і тривалість жовтяниці різна: від короткочасного жовтуватого
забарвлення склер і шкіри до яскравого з червоним відтінком, що зберігається
декілька тижнів. Печінка збільшена майже в усіх хворих, селезінка – у кожного
другого. Нирки при лептоспірозі вражаються завжди. Про це свідчать болі в
попереку, що посилюються при постукуванні по цій ділянці (симптом
Пастернацького),
зменшення діурезу аж до
припинення сечовиділення, зміни в сечі (поява у значній кількості білка, циліндрів,
клітин ниркового епітелію, рідше еритроцитів і лейкоцитів). При біохімічному дослідженні
крові виявляють підвищений вміст сечовини, креатиніну, а при жовтяничній формі
– білірубіну, на тлі майже нормальних
показників активності АлАТ. За
рахунок уробіліну сеча набуває червоного (цегляного) кольору. При вираженій
жовтяниці кал стає світлим.
Лептоспіроз із жовтяницею має
тяжчий перебіг, ніж безжовтяничний. У 10-40 % пацієнтів спостерігається
менінгізм або менінгіт, що проявляється різким болем голови, повторним
блюванням, збудженням. Виражені ригідність м’язів потилиці та інші ознаки подразнення
мозкових оболонок (симптоми Керніга, Брудзинського).
Зрідка виникають
менінгоенцефаліт, полірадикулоневрит, мононеврити, мієліт. Гарячка триває 5-10 діб. Можливі повторні
хвилі гарячки, але менш тривалі. У більшості випадків перебіг хвороби
сприятливий, триває2- 6 тиж. У 30 % реконвалесцентів виникають рецидиви.
Летальність коливається від 2-3 % до 30 %.
Ускладнення.
Незважаючи на великий арсенал сучасних методів лікування, ускладнення, особливо
при тяжкому перебігу лептоспірозу, виникають досить часто. Найбільшу небезпеку
становлять гостра ниркова або нирково-печінкова недостатність, кровотечі,
інфекційно-токсичний шок, гостра серцево-судинна недостатність. Можуть
розвинутись міокардит, іридоцикліт, набряк мозку, пієлонефрит.
Лабораторна діагностика.
Дослідження проводять у лабораторії особливо
небезпечних інфекційних хвороб.
Діагноз підтверджують такими
методами:
-
бактеріоскопічним
(експрес-метод). У перші дні хвороби проводять мікроскопію крові в темному
полі, а з 6-7-го дня – мікроскопію сечі. У випадку смерті хворого досліджують
шматочки печінки, нирок, кров. Лептоспіри вдається виявити рідко, бо чутливість
методу низька;
-
серологічним
(основний метод). Дуже чутлива реакція мікроаглютинації (РМА) з парними
сироватками крові, взятими на 1-му тижні хвороби і через 7-10 днів.
Діагностичне значення має наростання титру антитіл у 4 рази і більше. Іноді антитіла
з’являються навіть через 1 міс. і пізніше. Для РМА беруть 3-4 мл крові з вени.
-
Вельми перспективні
імуноферментний і радіоімунний методи; за допомогою полімеразної ланцюгової
реакції можна виявити лептоспіри з перших днів хвороби, навіть якщо їх
кількість мізерна;
-
бактеріологічним
(додатковий метод). Висівають кров, сечу, спинномозкову рідину на спеціальні
середовища (Уленгута, Терських та інші).
Однак лептоспіри ростуть довго – протягом 30діб, а частота виділення їх невелика;
-
біологічним
(додатковий метод). Гвінейським свинкам або молодим золотистим хом’якам
внутрішньочеревно вводять чи наскарифіковану рану наносять кров хворого, сечу
або ліквор; при наявності лептоспір захворювання розвивається приблизно через тиждень.
Догляд і лікування хворих. Хворого обов’язково госпіталізують в інфекційній
стаціонар, а при тяжкому перебігу лептоспірозу – у палату чи відділення
інтенсивної терапії. У період гарячки показаний ліжковий режим. Необхідно
контролювати функцію нирок – сечу збирають у мірний посуд для визначення діурезу.
У листку інтенсивного спостереження реєструють об’єм усіх втрат рідини за добу
(діурез, блювотиння, випорожнення). Необхідно регулярно проводити туалет
порожнини рота, очей, шкіри, при підвищеній пітливості своєчасно змінювати
білизну. Важливо стежити за серцево-судинною діяльністю – рахувати пульс і
вимірювати артеріальний тиск, особливо при падінні температури тіла. Розвиток
гострої серцево-судинної недостатності вимагає негайного введення серцевих
засобів (за призначенням лікаря). Їжа повинна бути легкозасвоюваною, багатою
білками, вуглеводами, жирами рослинного походження і вітамінами. Призначають
дієту № 5, а при ураженні нирок – № 7, що передбачає різке обмеження вживання
солі, переважання в раціоні молочних
і рослинних продуктів. З етіотропних
засобів ефективні антибіотики. Частіше використовують бензилпеніцилін,
тетрациклін, еритроміцин, цефотаксим.
Залежно від тяжкості перебігу,
добова доза пеніциліну складає 3-12 млн ОД внутрішньом’язово, а при наявності
менінгіту – 20 млн ОД і більше.
Застереження!
При розвитку інфекційно-токсичного шоку або токсичного набряку легень перші 3-5
ін’єкцій роблять у половинній дозі, щоб не посилити токсикоз у зв’язку з масовою
загибеллю лептоспір. Тетрациклін протипоказаний при порушенні функції печінки, нирковій
недостатності. При тяжкому перебігу хвороби антибіотикотерапію комбінують з
введенням специфічних імуноглобулінів.
Гетерогенний (воловий)
протилептоспірозний імуноглобулін вводять, залежно від тяжкості хвороби,
дорослим по 5-10 мл 3 дні підряд, дітям – по 3 мл (за методом Безредка).
Застереження!
Дітям до 8 років воловий протилептоспірозний імуноглобулін не призначають.
Можливі алергічні реакції, навіть анафілактичний шок.
Краще застосовувати людський
протилептоспірозний імуноглобулін, виготовлений із плазми донорів,
внутрішньом’язово по 1-2 дози 1-2 рази, бажано якомога раніше від початку
захворювання. Він позбавлений недоліків гетерогенного препарату.
З метою дезінтоксикації і
покращання мікроциркуляції призначають 5-10 % розчин глюкози, реополіглюкін,
реоглюман, сольові розчини, аскорбінову кислоту. Хороший детоксикаційний ефект
дають препарати, що нейтралізують аміак, – орніцетил, глютаргін. Обсяг інфузії
визначають з урахуванням об’єму втраченої рідини (сеча, випорожнення,
блювотиння, а також з потом і видихуваним повітрям) під контролем артеріального
і центрального венозного тиску. Одночасно призначають ентеросорбенти, при тяжкому
перебігу – глюкокортикоїди коротким курсом (предн-
ізолон, дексазон,
гідрокортизон), швидко зменшуючи дозу з настанням клінічного покращання. У
випадку сильних м’язових болей дають аналгін, парацетамол, застосовують грілки.
У випадку кровотечі місцево застосовують холод і тампонаду,
внутрішньовенно вводять кальцію
хлорид, дицинон, 5 % розчин епсилон - амінокапронової кислоти в дозі до 150-200
мл на добу, при значній крововтраті – донорську кров, плазму, еритроцитарну масу.
При наростанні гострої
недостатності нирок і печінки здійснюють інтенсивну терапію (форсований діурез,
гемодіаліз, гемосорбцію, плазмаферез), промивання шлунка і кишок 2-4 % розчином
натрію гідрокарбонату. За клінічними показаннями призначають серцево-судинні
засоби.
Диспансерний нагляд реконвалесцентів здійснюють впродовж 6 міс. з обов’язковим оглядом
окуліста, невропатолога, нефролога, терапевта. Один раз на два місяці
повторюють загальний аналіз крові та сечі, а після жовтяничної форми –
біохімічний
аналіз крові. Спостереження
проводить лікар кабінету інфекційних захворювань поліклініки, при наявності
стійких залишкових явищ – відповідний спеціаліст.
Профілактичні заходи. Основне значення мають захист джерел водопостачання і харчових продуктів
від забруднення сечею диких і домашніх тварин, періодичне проведення
дератизації. Забороняється вживати сиру воду з відкритих водойм.
При догляді за хворими
тваринами або роботі з їх сировиною необхідно користуватись захисним одягом,
гумовими рукавицями і взуттям. Спецодяг повинні носити також особи, які
працюють у шахтах, рудниках, на земляних роботах, сінокосі тощо. Продукти від
хворих тварин (м’ясо, молоко) можна використовувати після відповідної термічної
обробки. Робітників ферм, неблагополучних щодо лептоспірозу, м’ясокомбі-
натів, системи каналізації, за
епідпоказаннями – все населення імунізують вбитою лептоспірозною вакциною. Щеплення
роблять дорослим і дітям з 7-річного віку. Препарат вводять підшкірно двічі з
інтервалом 5-7 днів, ревакцинація через рік одноразово. Імунізація не
попереджує захворювання у разі зараження, але перебіг лептоспірозу у
вакцинованих легший, летальних наслідків немає.
В епідемічних осередках
проводять дератизацію, обов’язково лабораторно обстежують усіх хворих з
гарячкою і тих, які перехворіли протягом останнього місяця. Воду і харчові
продукти з осередку можна вживати тільки після кип’ятіння. Проводять санітарно-освітню
роботу.
Бруцельоз
(brucellosis) – гостра бактерійна хвороба з групи зоонозів, яка супроводжується
ураженням опорно-рухової, нервової, серцево-судинної та сечостатевої систем
організму і має схильність до хронічного перебігу.
Етіологія.
Збудник належить до роду Brucella. Це дрібні нерухомі грамнегативні
кокобактерії. Для людини патогенні 3 види бруцел: 1) Br. melitensis (бруцели
дрібної рогатої худоби); 2) Br. abortus (бруцели великої рогатої худоби; 3) Br.
suis (бруцели
свиней). На живильних
середовищах (печінковий, кров’яний або картопляний агар) бруцели ростуть
повільно, характеризуються значною мінливістю. Усі види бруцел досить стійкі в
довкіллі: у молоці та молочних продуктах зберігаються від 10 діб до 1-2 міс.,
шкірі та вовні –2-4 міс., воді – до 5 міс., ґрунті – 3 міс. і більше. При
температурі 60 °С гинуть через 30 хв, при кип’ятінні – миттєво. Розчини хлорного
вапна і хлораміну в концентраціях, що використовуються для дезінфекції,
вбивають їх протягом декількох хвилин.
Епідеміологія.
Бруцельоз – типовий зооноз. Його осередки підтримуються за рахунок циркуляції
збудника серед тварин. Людина заражається переважно від овець, інфікованих Br.
melitensis, значно рідше – від великої рогатої худоби і свиней. Хворі тварини
виділяють бруцели з калом, сечею і молоком, а під час пологів і абортів – у
великій кількості з плодом, навколоплідною рідиною, плацентою, іншими
виділеннями з матки і піхви. Більшість тварин з часом видужують, але багато з
них продовжують виділяти бактерії. Від заражених тварин бруцели потрапляють на ґрунт,
підстилку, корм, у і воду.
Зараження людей відбувається
переважно контактним і аліментарним шляхами, частіше під час догляду за
тваринами або допомоги їм при окоті та отеленні. Основними факторами передачі
інфекції є сире молоко, бринза, кумис, м’ясо, вовна, шкіра. Інфікування можливе
при забої тварини і розробці туші, транспортуванні сировини та її обробці. У
зв’язку з цим частіше хворіють чабани, доярки, зоотехніки, ветеринари,
робітники м’ясокомбінатів і боєн, підприємств з переробки тваринницької
сировини. Максимальна захворюваність людей (сезонність) припадає на другу
половину зими і весну, співпадаючи з періодом отелення, окоту і опоросу тварин.
Завдяки планомірному
оздоровленню господарств бруцельоз людей останнім часом в Україні не
реєструється. Але не виключена можливість занесення хвороби з інших країн і
активізації інфекції серед сільськогосподарських тварин.
Патогенез.
Бруцели потрапляють в організм людини крізь ушкоджену шкіру і слизові оболонки,
не спричинюючи змін у місці проникнення. З током лімфи вони заносяться в
найближчі лімфатичні вузли і фагоцитуються макрофагами, в яких розмножуються.
Прорив бруцел у кров веде до
генералізації інфекції і розвитку бактеріємії. Найбільше їх осідає в
лімфатичних вузлах, селезінці та кістковому мозку, формуючи місцеві запальні
вогнища. Патологічний процес супроводжується алергічною перебудовою
організму. Клінічні прояви
бруцельозу залежать від інтенсивності алергічних реакцій. У подальшому
формується імунітет, але він часто нестійкий і нестерильний. Бруцели можуть
зберігатись протягом багатьох років, що зумовлює хронічний рецидивний
перебіг хвороби.
Клінічні прояви.
Інкубаційний період триває 1-4 тиж. Розрізняють субклінічну, клінічно виражені
і резидуальну формибруцельозу.
До субклінічної форми відносять випадки бруцельозу беззовнішніх
проявів.
Клінічно виражені форми ділять на гострий (триває до 3
міс.), підгострий (від 3-х до 6
міс.) і хронічний (більше півроку)
бруцельоз. У поняття резидуального
бруцельозу вкладається клініка його залишкових явищ і наслідків.
Гостра
форма частіше починається раптово з підвищення температури тіла. Хворі
скаржаться на нездужання, біль голови, безсоння, помірні болі в попереку,
м’язах і суглобах, мерзлякуватість. У перебігу хвороби спостерігаються декілька
гарячкових
хвиль, їх тривалість
коливається від 3-5 днів до кількох тижнів. Рідше гарячка постійного типу.
Підвищенню температури тіла, як правило, передує озноб; потім виникає відчуття
жару, яке змінюється проливним потінням, що становить характерну тріаду симптомів.
Особливістю лихоманки є те, що більшість хворих тривалий час зберігають
задовільне самопочуття і працездатність.
Лице спочатку червоне, згодом
шкіра і слизові стають блідими, можуть з’явитись різні висипання. У більшості
хворих збільшені підщелепні, шийні, пахвинні та пахові лімфатичні вузли. Пульс частий,
артеріальний тиск крові знижений, серцеві тони ослаб лені. Язик з нальотом. Печінка і селезінка побільшені.
Часто приєднуються запальні зміни статевих органів. У загальному аналізі крові
відзначають анемію, лейкопенію і збільшення ШОЕ.
Підгострий
бруцельоз також супроводжується хвилеподібною гарячкою з ознобом і потами,
однак частіше вони виражені слабше, ніж при гострій формі. У клінічній картині
домінують запалення м’яких тканин (міозит, фіброзит, артрит), кісток і суглобів
(періостит, артрит, спондиліт). Вони супроводжуються вираженим болем, який
посилюється на зміну погоди. Часто уражаються різні відділи нервової системи,
може розвинутись менінгіт або енцефаломієліт. Привертають увагу психічні розлади:
депресія, плаксивість, відчуття страху чи ейфорія, груба поведінка.
Хронічний
бруцельоз характеризується рецидивним перебігом, різноманітністю і мінливістю
клінічних проявів. Домінують багатовогнищеві ураження опорно-рухової, нервової,
сечостатевої систем і внутрішніх органів. Хворих турбують болі, які виникають у
великих суглобах і мають летючий характер, іноді супроводжуються
почервонінням шкіри і
припухлістю, накопиченням випоту в суглобовій порожнині. У м’яких тканинах біля
суглобів пальпуються множинні болючі вузлики (фіброзити) розміром від просяного
зерна до горошини. Печінка великих розмірів, щільної консистенції, що вказує на
розвиток гепатиту. У 2/3 хворих виявляють спленомегалію. Часто розвивається
ішіорадикуліт, який супроводжується сильним болем. У жінок бувають викидні.
У багатьох реконвалесцентів тривало
зберігаються залишкові явища (резидуальний
бруцельоз). Вони частіше мають функціональний характер і зводяться до скарг на
ломоту і біль у кінцівках, попереково-крижовій ділянці, у різноманітних групах
м’язів, які підсилюються при рухах, переохолодженні, зміні погоди. Можуть
зберігатися деформація і контрактура крупних суглобів, зміни в хребті,
фіброзити, гепато- і спленомегалія.
Лабораторна діагностика.
Діагноз підтверджують такими методами:
- бактеріологічним. Роблять посіви крові,
кісткового мозку, сечі, синовіальної рідини на печінковий або цукровий бульйон,
картопляний агар. Бруцели ростуть повільно, культура з’являється пізно – через
20-30 діб;
- серологічним. Здебільшого використовують
реакції аглютинації Райта, Хаддлсона, РЗК і РНГА, які, починаючи з 2-го тижня
захворювання, дають змогу виявити
антитіла до бруцел;
- шкірною алергічною пробою
Бюрне. Вона є високоспецифічною, стає позитивною через місяць від початку
хвороби і залишається такою багатороків;
Техніка виконання
У внутрішню поверхню
передпліччя внутрішньошкірно вводять 0,1 мл розчину бруцеліну (фільтрат
бульйонної культури бруцел) і через 24 год вимірюють величину набряку, що
утворився. При діаметрі набряку до 1см пробу вважають сумнівною, від 1 до 3 см
– слабо позитивною, від 3 до 6 см –позитивною, понад 6 см – різко позитивною.
- біологічним. Проводиться
проба на білих мишах або гвінейських свинках, яких заражають внутрішньочеревно
або підшкірно. Через 20-30 діб роблять розтин тварин і бактеріологічне
дослідження органів.
Лікування У зв’язку з поганим настроєм, депресією, дратливістю,
схильністю перебільшувати тяжкість стану, хворі на бруцельоз потребують
підвищеної уваги, опіки і терпимості з боку медичного персоналу.
У
комплексній терапії хворих на гострий і підгострий бруцельоз важливе значення
мають антибіотики. Використовують головним чином тетрациклін або гентаміцин у
поєднанні зі стрептоміцином, рідше левоміцетин чи рифампіцин зі стрептоміцином. При повторних
курсах лікування ліпше використовувати інші препарати, що дає можливість
подіяти на стійкі форми збудника і запобігти алергічній реакції організму.
Препаратом вибору може бути бактрим (бісептол), який діє на внутрішньоклітинно
розміщені бруцели.
У період рецидиву чи
загострення хронічного бруцельозу також призначається антибіотикотерапія. Проте
основним методом лікування хворих на хронічний бруцельоз є вакцинотерапія, яку
здійснюють за певною схемою в умовах стаціонару. Для цього використовують
лікувальну вбиту бруцельозну вакцину, частіше внутрішньошкірно.
Застереження!
Вакцинотерапія часто супроводжується загостренням патологічного процесу у
вигляді підвищення температури тіла, болю в суглобах і погіршання самопочуття.
Замість лікувальної вакцини
можна застосувати бруцелін внутрішньошкірно або підшкірно, починаючи з 0,1 мл,
у наростаючих дозах через кожні 2-3 дні протягом 2-3 міс. Бруцелін виявляє
м’якшу дію на організм.
З метою десенсибілізації
організму призначають глюкокортикоїди (преднізолон) та антигістамінні препарати
(супрастин, димедрол), при функціональних розладах нервової системи –
заспокійливі (седуксен, відвар коріння валеріани), при ураженні суглобів –
бруфен, індометацин, вольтарен.
Реконвалесценти
підлягають диспансерному спостереженню
не менше ніж 3 роки. Їх періодично обстежують і проводять протирецидивне
лікування.
Профілактичні заходи. Профілактика здійснюється ветеринарною і медичною службами. Важливого
значення надають охороні тваринницьких господарств від занесення бруцельозу, виявленню
і оздоровленню (або забою) хворих тварин, дезінфекції приміщень і території,
імунізації поголів’я. Молоко від хворих тварин не вживають, бринзу можна
споживати лише після 2 міс. зберігання. Шкіра підлягає тримісячному засолу. З
метою індивідуального захисту тваринники та особи, які займаються переробкою
сировини і продуктів, користуються спецодягом, гумовими рукавицями, після
роботи дезінфікують руки.
У районах, де реєструють
бруцельоз козячо-овечого типу, проводять щеплення населення живою
протибруцельозною вакциною.
Ревакцинацію роблять через рік.
Працівникам галузі вівчарства і м’ясокомбінатів доцільно робити щеплення за 1-2
міс. До початку окоту і масового забою худоби. Однак ефективність імунізації
невелика.
Питання для самоконтролю
1. Дайте характеристику
збудника лептоспірозу.
2. Як можна заразитися
лептоспірозом?
3. Які органи найчастіше
уражені?
4. Клінічні прояви хвороби.
5. Як підтвердити діагноз
лептоспірозу?
6. Особливості догляду за
хворими та їх харчування.
7. Основні медикаментозні
засоби.
8. Як здійснюється
диспансеризація перехворілих?
9. Як вберегтися від
захворювання на лептоспіроз?
10. Дайте визначення
бруцельозу.
11. Види збудника та їх
стійкість до фізичних і хімічних факторів.
12. Основні джерела збудника.
13. Шляхи зараження людини,
групи ризику.
14. Основні ланки патогенезу.
15. Клінічна класифікація
бруцельозу.
16. Основні симптоми гострого
бруцельозу.
17. Клінічні особливості
хронічного бруцельозу.
18. Що таке резидуальний
бруцельоз?
19. Назвіть лабораторні методи
діагностики.
20. Техніка постановки проби
Бюрне та оцінка її результатів.
21. Медичний догляд за хворими.
22. Антибіотикотерапія хворих.
23. Особливості лікування при
хронічному бруцельозі.
24. Роль ветеринарної служби в
профілактиці бруцельозу.
25. Заходи в епідемічному
осередку.
Виконане завдання направити на електронну адресу gladkiy.aleksandr55@gmail.com Виникнуть питання – пишіть, телефонуйте на вайбер, вотсап. З 8.00 до кінця заняття.
Термін виконання – як мога швидше.
З повагою ваш О.А.
Рекомендована література
Основна:
Андрейчин М.А.,
Івахів О.Л. Медсестринство при інфекційних хворобах: Підручник. – Тернопіль:
Укрмедкнига,2002.
1.
Клінічне медсестринство при інфекційних
хворобах: Навч. Посібник/В.С.Тарасюк, Н.В. Титаренко, І.В.Паламар та ін.; За
ред. Проф. В.С.Тарасюка. – К.: Медицина,2006. – 176с.
2.
Шегедин М.Б. Медсестринство при
інфекційних хворобах (атлас)/ М.Б. Шегедин, В.В. Кравцов, С.В. Барчук. –
Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження»,2005. – 64с.
3.
Денисенко О.В.Інфекційні хвороби в
модулях: навч. посібник. – К.: Медицина, 2009. -168с.
4.
Чорновіл А.В., Грицко Р.Ю., Лишенюк
С.А. Клінічне медсестринство в інфектології. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010.
5.
Н.М. Касевич. Практикум із сестринської
справи. – К.: Здоров’я, 2005.
6. Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б.- К.; Вища шк., 1995.
7. Чорновіл А.В., Грицько Р.Ю. Клінічне медсестринство в інфектології з
елементами епідеміології.- К.; Здоров’я, 2002
Додаткова:
1. А.В.Чорновіл, Р.Ю.Грицько.Клінічне
медсестринство з основами епідеміології.–К.:Здоров’я,2002.
2. Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці
та безпека життєдіяльності медичних працівників: підручник. — К.: Медицина,
2010. — 248 с.
3. Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона
праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник.
— К.: Медицина, 2010. — 488 с.
4. Васильев В.С. и др. Практика
инфекциониста. Мн.:Выш.шк.,1993.
5. Довідник фельдшера. /Кол. авторів; За ред.
М.А.Андрейчина: В 2-х кн. – К.:Здоров”я, 1997.
6. Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б. —
К.: Вища шк., 1995.
7. Інфекційні хвороби у загальній практиці та
сімейній медицині / За ред. Андрейчина М.А. — Тернопіль: Укрмедкнига,
2007.
8. Посібник з діагностики, терапії та профілактики інфекційних хвороб в умовах
поліклініки / За Ред. Андрейчин М.А. – К.; Здоров’я, 1994
9. Андрейчин М.А., Копча В.С. Епідеміологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000
10. Журнал «Інфекційні хвороби», - Київ
11. Газета «Здоров’я України», - Київ
Інформаційні ресурси
search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link
zakon.rada.gov.ua/
oda.ck.ua/?lng=ukr&article
cseswt.od.ua/ua/portal/dn_2011091
univ.uzhgorod.ua/departaments/fp
president.gov.ua/documents/1482
https://tdmuv.com/books/meds_andr.pdf Андрейчин М/с при інфекційних
хворобах.
http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1839433
А.В. Чорновіл, Р.Ю. Грицко
Інфекційні хвороби.
https://www.kodges.ru/medik/naukmed/205819-nfekcyn-hvorobi.html
https://www.twirpx.com/file/2257809/ А.В. Чорновіл, Р.Ю. Грицко
Інфекційні хвороби.
http://www.monada.lviv.ua/old/instructional/002/001/001.pdf Самостійна робота
http://krutikova.ucoz.ru/load/22-1-0-199 Алгоритми практичних навичок
Комментарии
Отправить комментарий