3Бл 20.06.22 Диспансеризація населення. Онкодеонтологія.

 

Начало формы

Конец формы

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ                                     

Викладач: Гладкий О.А.  Група 3 Б л/с.                                                                          Предмет «Хірургія» Практичне заняття №10

Тема: «Диспансеризація населення. Онкодеонтологія.»

  Дата 20 червня 2022року.

Матеріали за посиланням:

Практичне заняття №10 Тема: «Диспансеризація населення. Онкодеонтологія.»

Значення загальної диспансеризації населення.

Організація диспансеризації населення.

 Догляд за хворими.

¾   оволодіння деонтологічними навичками під час спілкування з онкохворими;

¾   виявлення ознак пухлинного процесу;

¾   ведення документації на онкологічних хворих.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОНКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

  В Україні державна система реєстрації раку почала функціонувати з 1932 р. В даний час в Україні онкологічна служба представлена 48 спеціалізованими онкологічними установами, зокрема, НДІ, обласними онкологічними диспансерами, а також онкологічними диспансерами міського підпорядкування в містах з населенням понад 1 млн. осіб. Крім того, спеціалізована онкологічна служба доповнюється мережею онкологічних відділень в ЛПЗ загально-лікувального профилю та поліклінічних онкологічних кабінетів. Організаційно-методичне керівництво онкологічною службою України здійснює Національний інститут раку МОЗ України. До функцій онкологічних лікувальних установ входять діагностика, лікування і спостереження онкологічних хворих, а також реєстрація випадків захворювання в регіоні діяльності, що забезпечує інформаційну базу для оцінки захворюваності і смертності від злоякісних новоутворень в Україні. Основним принципом, покладеним в основу державної системи реєстрації раку в Україні є обов'язкова передача регламентованих медичних документів за місцем проживання хворого. Така система передачі інформації в Україні існує більше 60 років і нею охоплено все населення України.

Для підтримки системи онкологічної реєстрації Міністерством охорони здоров'я України в різні роки були затверджені і регламентовані такі медичні документи: «Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку …» - Ф № 090/о, носить сигнальний характер та здійснює зв’язок між загально-лікувальними і онкологічною установами. Документ заповнюється на кожен новий випадок злоякісного новоутворення і є обов'язковим для всіх медичних установ України. У триденний термін його 5 зобов’язані відіслати в обласний (міський) онкологічний диспансер за місцем реєстрації хворого.

 «Виписка з медичної карти стаціонарного хворого злоякісним новоутворенням» - Ф № 027-1/о, заповнюється всіма лікувальними установами України у випадку виявлення або підтвердження діагнозу злоякісного новоутворення та у тижневий термін відправляється за місцем реєстрації хворого.

 «Протокол про виявлення у хворого занедбаної форми злоякісного новоутворення» - Ф № 027-2/о, заповнюється також всіма лікувальними установами у випадку виявлення або підтвердження злоякісного новоутворення у занедбаній стадії (IV стадія – всі локалізації ЗН (С 00 - С 97 за МКХ 10, а також ІІІ стадія процесу для візуальних локалізацій). Дані органів державної статистики про випадки смерті від злоякісного новоутворення, які у свою чергу базуються на медичній інформації про причини смерті (вихідний документ – «Лікарське свідоцтво про смерть»)- також передаються в обласні (міські) онкологічні диспансери за місцем поховання хворого або їх щомісячно викопіює персонал регіональних канцерреєстрів у відповідних регіональних підрозділах Держкомстату України.

 Основним внутрішнім обліковим документом онкологічної служби є «Реєстраційна карта хворого на злоякісне новоутворення» - (Ф №030- 6/о), яка формується на основі вищевказаних первинних медичних документів. Дані про захворюваність і поширеність злоякісних новоутворень, зібрані по каналам служби охорона здоров’я і звірені з відомостями установ державної статистики, створюють оптимальні умови для повноти обліку. Сформовані таким чином дані є основою для проведення різного роду онкоепідеміологічних досліджень, аналізу діяльності онкологічної служби, планування онкологічної допомоги, проведення аналізу виживаності 6 онкологічних хворих, а також для підготовки щорічних таблиць державної звітності про захворюваність раком в Україні

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ Показники, які характеризують онкоепідемічну ситуацію, поділяють на абсолютні та інтенсивні. Інтенсивні показники співвідносять абсолютну кількість випадків захворювання (смерті) на певній території протягом означеного періоду (звичайно – року) з кількістю населення цієї території, що дозволяє порівнювати такі дані на різних територіях. Грубий показник захворюваності (incidence rate, disease rate, IR) - кількість нових випадків захворювань на злоякісні новоутворення, що відбулися в популяції протягом року, віднесена до середньої чисельності цієї популяції у тому ж році, виражена через показник на 100 тис. населення. Характеризує частоту захворювання в популяції і використовується для аналізу епідеміологічної ситуації в регіоні. Грубий показник смертності (mortality rate, death rate, MR) - кількість нових випадків смерті від злоякісних новоутворень що відбулися в популяції протягом року, віднесена до середньої чисельності цієї популяції у тому ж році, виражена через показник на 100 тис. населення регіону. Показник розповсюдженості захворювання, т.зв. “контингенти”, (prevalence rate, PR)– кількість населення в популяції, яка хворіє на злоякісні новоутворення та перебуває на обліку на кінець року, виражена через показник на 100 тис. населення. Характеризує розповсюдженість злоякісних новоутворень в регіоні.

Профілактичні заходи поділяють на дві групи:

 

•   Первинна профілактика раку передбачає здійснення програм охорони природи від забруднення канцерогенними речовина­ми і очищення зовнішнього середовища, здійснення заходів і навчання населення правил здорового способу життя (опти­мальний режим харчування, відпочинку, дотримання особистої гігієни, відмова від куріння, зловживання алкоголем тощо).

•   Вторинна профілактика раку здійснюється переважно медич­ним персоналом і спрямована на виявлення хворих з передрако­вими станами, доброякісними пухлинами, ранніми стадіями раку з наступною їх санацією. З цією метою проводять профілак­тичні огляди населення із залученням фахівців різних спе­ціальностей та використанням сучасних методів діагностики (рентгенологічних, ультразвукових, ендоскопічних, лабораторних та інших). Великого значення при цьому надають виявленню так званих факторів ризику і формуванню на їх основі груп людей з підвищеним ризиком захворіти на злоякісні пухлини. Групи ризику підлягають диспансерному обліку, регулярному обстеженню, лікуванню і постійному лікарському контролю (діаг­ностику проводять за принципом частоти ураження):

 

-    у чоловіків - злоякісні пухлини легенів, шлунково-кишко­вого тракту, урологічної та щелепно-лицевої ділянок;

-    у жінок - рак молочної залози, пухлини статевих органів, шлунково-кишкового тракту, органів дихання.

На названі групи первинних пухлин припадає близько 70% усіх злоякісних новоутворень.

До профілактичних заходів слід віднести і різноманітні фор­ми санітарно-освітньої роботи, які покликані виявляти доклінічні форми пухлин, що не проявляються клінічними ознаками. При­кладом може бути самообстеження молочних залоз.

 

Рання діагностика

Рання діагностика важлива для будь-якого захворювання, але особливого значення набуває вона в онкології, оскільки у більшості випадків вилікування пухлин, розпізнаних у ранніх стадіях, можли­ве, тоді як лікування їх у пізніх стадіях є малоефективним. Сьо­годні практична медицина багата засобами, що дозволяють діагно­стувати рак у ранній стадії. Залежно від того, в який із періодів розвитку пухлини її виявляють, розрізняють чотири рівні діагнос­тики новоутворень: надзвичайно ранню, ранню, своєчасну і несвоє­часну (пізню) діагностику.

До надзвичайно ранньої діагностики належать розпізна­вання облігатних передракових процесів, тобто таких, які обов'яз­ково переходять у рак.

Рання діагностика можлива на самих початкових стадіях процесу, коли вже відбулось переродження нормальних клітин у ракові без морфологічних ознак інвазії (базальна мембрана не ушкоджена). Це так званий "рак на місці". Носії таких пухлин можуть бути повністю вилікувані.

Своєчасною діагностику раку вважають у тому разі, коли хвороба виявлена у стадії Т₁-Т₂. Однак у цій стадії у 15-30 % хворих є нерозпізнані доклінічні метастази в регіонарних лімфа­

тичних вузлах, а іноді навіть і віддалені. Тому повне вилікування можливе лише у 70-85 % випадків.

Несвоєчасною (пізньою) діагностика пухлини є тоді, коли вже існують метастази як в регіонарних лімфатичних вузлах, так і віддалені.

Ранній рак - поняття клініко-морфологічне, що базується на ретельному вивченні пухлини. Велике значення при цьому ма­ють її біологічні особливості (мітотична активність), локалізація, форма росту, ступінь диференціації тощо. Точніша характеристика раннього раку залежить від ураженого органа. З практичної точ­ки зору, на наш погляд, доцільно в поняття "ранній рак" включати не лише "рак на місці", але й пухлини в стадії T₁N₀M₀. Рання діагностика передбачає активне розпізнавання пухлини у прак­тично здорових людей під час профілактичних оглядів. А щоб коефіцієнт корисної дії був вищим, профілактичні огляди повинні охоплювати ті групи населення, серед яких виникнення злоякіс­них пухлин більш імовірне. Такі контингенти отримали назву груп підвищеного ризику. Для кожної локалізації раку розроблені свої фактори ризику і терміни обстеження (див. розділ "Спеціальна онкологія").

Рекомендації з ранньої діагностики деяких онкологічних хвороб

•   Рак молочної залози: щомісячний огляд і пальпація молочних залоз самою жінкою, регулярний (не рідше 2 разів на рік) лікарсь­кий огляд всіх жінок 25-річного віку і старших.

•   Пухлини шлунка: щорічне ендоскопічне обстеження осіб із гру­пи ризику.

•   Пухлини легень: флюорографія органів грудної порожнини 1 раз на 2 роки.

•   Пухлини шийки матки: щорічне обстеження жінок віком по­над 30 років (огляд у дзеркало, колькоскопія, цитологічне дос­лідження секрету цервікального каналу).

•   Пухлини ободової і прямої кишок: щорічне ректовагінальне обстеження жінок у віці понад 30 років. У чоловіків, починаю­чи з 50-річного віку, або з групи ризику, рекомендується щорі­чне проведення пальцевого дослідження та ректороманоскопії, аналіз калу на наявність прихованої крові (гемокульт-тест).

 

•   Структура і функції онкологічної служби

•   В Україні сформована і функціонує чітка державна система організації онкологічної служби, яка займається всіма питаннями практичної і теоретичної онкології. Вона охоплює низку респуб­ліканських, обласних, міських онкологічних диспансерів і спеціа­лізованих відділень та науково-дослідних інститутів (онкологічних, рентгенорадіологічних). Станом на 2000 рік в нашій країні функц­іонує два науково-дослідних інститути онкологічного та рент­генологічного профілю і 45 онкологічних диспансерів. Крім того, в спеціалізованій та загальнолікувальній мережі розгорнуто 92 радіо­логічних відділення (кабінети).

Надійність і об'єктивність вивчення ураження населення зло­якісними пухлинами, ефективність диспансерного контролю та он­кологічної допомоги перш за все, базується на достовірній інформа­ції. З 1994 року в Україні діє національний канцер-реєстр, основна діяльність якого спрямована на накопичення і моніторинг (регу­лярне спостереження) та аналіз інформації про хворих на зло­якісні пухлини як на всій території України, так і в окремих регіо­нах. Отримана інформація може бути використана для вирішення різноманітних завдань управління онкологічною службою.

В обласних центрах функціонують обласні онкологічні диспансери  - багатопрофільні медичні установи, здатні керувати органі­заційно-методичною роботою з онкології у регіоні та надавати спеціалізовану діагностичну і лікувальну допомогу онкологічним хворим. Вони, як правило, в своєму складі мають організаційно-методичне, поліклінічно-диспансерне, профільні клінічні відділен­ня - хірургічне, гінекологічне, променеве, хіміотерапевтичне, тора-кальне, урологічне та інші. Крім того, в диспансерах розгорнуті діагностичні відділення або кабінети (ендоскопічне, УЗД, рентгено­логічне, морфологічне, лабораторне тощо).

Основні завдання онкологічної служби:

-    забезпечення ранньої діагностики і комплексного лікування он­кологічних хвороб та передпухлинних процесів;

-    диспансерне спостереження за хворими на злоякісні пухлини і передпухлинні захворювання;

-    організація та проведення профілактичних заходів щодо злоя­кісних пухлин;

-    вивчення причин несвоєчасної діагностики та неадекватного ліку­вання злоякісних пухлин і прийняття заходів щодо їх усунення;

-    науково-практичні розробки та впровадження в практику нових методів діагностики та лікування злоякісних пухлин;

-    реалізація заходів з підвищення рівня онкологічних знань у медичних працівників з вищою та середньою освітою;

-    протиракова пропаганда серед населення.

Хворі, в яких діагноз злоякісної пухлини встановлено вперше в житті, підлягають обов'язковій реєстрації. При цьому лікар пови­нен заповнити "Повідомлення про хворого з вперше в житті вста­новленим діагнозом раку чи іншого злоякісного новоутворення" (Форма № 090/о) (див. додаток 3) і в триденний термін відправи­ти його до онколога. У разі виявлення у хворого запущеної форми злоякісної пухлини заповнюють також "Протокол на випадок виявлення у хворого запущеної форми злоякісного новоутворення" (Форма № 027-2/о) (див. додаток 4). Запущеними вважаються IV стадія пухлини, а при візуальних локалізаціях хвороби - III i IV стадії. До візуальних локалізацій належать:

•   пухлини шкіри;

•   пухлини губи;

•   пухлини слизової порожнини рота;

•   пухлини щитоподібної залози;

•   пухлини молочної залози;

•   пухлини зовнішніх статевих органів;

•   пухлини шийки матки;

•   пухлини прямої кишки.

Вважається, що діагностика пухлин зазначених локалізацій не потребує особливих зусиль медиків, складних діагностичних маніпуляцій і дорогого технічного устаткування, і тому вимоги до діагностики є вищими. Однак, слід визнати, що поділ на візуальні і невізуальні локалізації пухлин є досить умовним. Так, наприклад, діагностувати рак щитоподібної або молочної залози іноді буває значно важче, ніж рак стравоходу, шлунка чи товстої кишки. Ос­танні локалізації пухлин, із впровадженням сучасної ендоскопіч­ної техніки в медицину, також стають "візуальними".

В онкологічному закладі згідно з поданими документами хворого беруть на диспансерний облік. При цьому заповнюється "Реєстраційна карта хворого на злоякісне новоутворення" (фор­ма № 030-6/о).

З позиції організації протиракової боротьби велике значення має не тільки встановлення стадії хвороби, але й визначення клінічних груп.

Поняття "клінічна група" передбачає єдину категорію обліку, яка характеризує стан хворого на даний конкретний період часу і визначає тактику лікування. Розрізняють наступні клінічні групи:

-     група Іа - хворі з підозрою на наявність злоякісної пухлини (підлягають дообстеженню);

-     група Іб - хворі з передраковими станами (підлягають оздо­ровленню);

-    група ІІ - хворі на злоякісні пухлини, які підлягають спеціаль­ному лікуванню; 

-  група ІІа - хворі на злоякісні пухлини, які підлягають ради­кальному лікуванню;

-    група ІІІ - практично здорові, яким проведено радикальне ліку­вання з приводу злоякісних пухлин і у яких не виявлено реци­дивів і метастазів пухлини. Підлягають спостереженню і профі­лактичному лікуванню;

-    група IV - хворі із запущеною стадією хвороби, які підлягають паліативному і симптоматичному лікуванню.

Окремо слід сказати про місце і роль середнього медичного персоналу в наданні онкологічної допомоги населенню в сільській місцевості.

Успіх у діагностиці і лікуванні злоякісних пухлин та подаль­ша доля хворого нерідко залежать від первинного звернення паці­єнта в той чи інший лікувальний заклад. Фельдшер, акушерка, ме­дична сестра ФАПу чи оглядового кабінету дільничної та район­ної лікарень повинні володіти знаннями та навиками, достатніми для того, аби за наявності передракового стану або раку запідоз­рити його при першому ж огляді хворого і здійснити необхідні заходи з метою встановлення остаточного діагнозу.

Особлива роль середніх медичних працівників полягає у про­веденні цілеспрямованих профілактичних оглядів тих контингентів населення, у яких розвиток злоякісних пухлин є найімовірнішим, тобто груп підвищеного ризику. В обов'язки фельдшера (акушер­ки) ФАПу і амбулаторії входить формування списків осіб, які підля­гають профілактичним оглядам, та здійснення планових профі­лактичних оглядів організованого населення, з метою розпізнаван­ня передусім передракових процесів і раку візуальних локалізацій (шкіра, губа, слизова порожнина рота, молочні залози, пряма кишка, жіночі статеві органи). Під час обстеження проводять огляд і паль­пацію зазначених органів та зон регіонарного лімфовідтоку, а за наявності відповідних скарг (наприклад, пронос, закреп, домішок крові чи слизу в калі) - пальцеве дослідження прямої кишки. У жінок оглядають шийку матки у дзеркалах і беруть для цитологіч­ного дослідження матеріал із піхвової частини шийки та її каналу. Осіб, у яких виявлені патологічні зміни або підозрюють патологію, направляють до лікаря на консультацію і дообстеження та беруть на облік.

Деонтологічні аспекти онкології

Деонтологічні питання в онкології мають свою специфіку, що пояснюється особливостями цієї патології. Важкість клінічного перебігу злоякісного процесу, сумна перспектива можливої інвалі­дності після лікування, а, головне, уявлення хворих і навіть лікарів про невиліковність хвороби та приреченість - все це дає підставу говорити про особливості онкологічної деонтології.

Медичний персонал (від лікаря до санітарки) повинен про­явити особливий такт і вміння знайти контакт із хворим, заспокої­ти його і переконати в необхідності обстеження і лікування в обсязі, якого вимагає конкретна клінічна ситуація. Неоціненна роль в цьому належить медичній сестрі, яка практично весь свій робо­чий час знаходиться з хворим. У повному взаєморозумінні і взає­модії з лікарем вона повинна знайти правильний адекватний підхід до хворого, залежно від його фізичного і психічного стану, особли­востей характеру тощо.

Діагноз - рак - завжди є психічним шоком для хворого і його родичів. А тому виникає потреба у науково обгрунтованому, доступному для хворого поясненні суті діагнозу і необхідності лікування. Варто пам'ятати, що хворий не є об'єктом нашої медич­ної практики, а повноправний суб'єкт, який має право розпоряди­тися своїм здоров'ям і життям, має право на правдиву інформацію. I все ж, інформація про діагноз та прогноз хвороби повинні подава­тись хворому в оптимістичному спрямуванні, що дозволило б одер­жати його згоду на проведення необхідних діагностичних і ліку­вальних заходів.

У проблемі онкологічної деонтології одним із ключових є питання інформації хворого про діагноз хвороби і її прогноз. Підхід до цього питання повинен бути індивідуальним: його вирішує тільки лікар-куратор. Що стосується хворих на поширені форми злоякі­сних пухлин, які підлягають виключно симптоматичному лікуван­ню, то інформація про істинний характер хвороби нерідко буває невиправданою. В таких випадках доцільна так звана "єдина деон-тологічна легенда" про неспецифічний характер хвороби. Наприк­лад, при наявності раку шлунка з метастазами в печінку хворому повідомляють, що у нього виявлено хронічний гастрит, цироз печі­нки. Ця неправда дозволить хворому перебувати у комфортнішо­му психологічному кліматі.

 

 

Література:

 

О.М.Кіт.таін.Хірургія-стор-349-352

 

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/books/kit-xirurgija.pdf  

 Кіт Хірургія

 

https://repository.tdmu.edu.ua/bitstream/handle/1/9038/Drywak-sestr.pdf?sequence=1&isAllowed=y

 

 

Завдання: ПРОДОВЖИТИ НАВЧАННЯ НА 4 КУРСІ.

 

 

 Свої роботи висилати на ел. пошту   gladkiy.aleksandr55@gmail.com 

З повагою ваш О.А.